Бесіда з одним з братів Капранових (Видавець)


І.С. Які нові імена  відкрила "Сучасність"?
Видавець. Попри те, що ми не маємо складової творчості, але я вам скажу, бо ми беремо на себе всю фізичну роботу...  Хто вийшов в 4 номері "Сучасності" ? Олена Квасній, Світлана Хопта, Катерина Лебедєва... . Хтось з них говорить вам щось?
І.С. Знову самі дівчатка... І як вони туди потрапили?
Видавець. А Олесь Ільченко? Говорить вам щось? Ні, не говорить... А потрапили в "Сучасність" всі однаково. За допомогою електронної пошти.
І.С. А от мені ніхто не відповів через електронку. Один раз написала,  другий раз написала - мовчання... Аж поки пан Вольвач не відповів, що він не веде діалогів електронною поштою.
Видавець. Значить, я  поговорю з Тарасом (Тарас Федюк - І.С.), щоб вони таки вели діалог... Це - недобре, коли не ведуть діалоги, але... От вам 4 номер "Сучасності" і четверо людей, яких ви знать не знаєте. І це - молодь. Олесь Ільченко, звісно, не молодь. Він вже достатньо авторитетний письменник, зараз в нього дитяча книжка вийшла... Отже...
І.С. І хто з них пише про сучасність?
Видавець. Про сучасність? Мені особисто сподобалась оця ось дівчинка Квасній. "За рікою". Мені вона сподобалася. Але знов таки справа не в тому, що мені подобається. Федюк ставить кого хоче, ми не впливаємо на нього. Значить, є літературні журнали, є інші журнали. Але про інші ми говорити не будемо через те, що ані глянцеві журнали не друкують літератури, як такої, ані інші. Якщо щось і друкують, то щось російськомовне.
І.С.А ці ваші дівчатка романи пишуть?
Видавець. Ні, оповідання.  Оскільки це люди молоді, а до романі треба ще дожити, дорости. Є в нас із живих журналів ще своєрідний "Кур'єр Кривбасу" ...
І.С. Своєрідний - не те слово. Навіть електронної адреси не має. І звертатися нема до кого.
Видавець. Насправді, я вам чесно скажу, з вулиці  (і раніше при радянській владі) складно кудись потрапити. Та у мене таке враження, що й у більш щасливих країнах така сама ситуація. Тобто бажаючих завжди більше... З товстими літературними журналами взагалі в світі проблема.  Вони  чи то відмирають, чи то переходять в якийсь інший пласт. Але тим не менше...
І.С. Вони ніяк не знайдуть своє місце... Що друкувати? Увесь роман? Чи краще уривки? Мені вважається, що уривки. Навіщо займати сторінки великим романом? То не мета журналу. А уривок - це привертання уваги як до твору, так і до журналу.
Видавець. Цілком згоден.  Уривок - то пробнік.  Пройшов шматочок, то треба видавати.  Я ам скажу по-секрету, що  в Радянському Союзі видавалося за кількістю назв втричі менше книжок, ніж сьогодні тільки в одній Росії. В усьому  Радянському Союзі видавалося книжок за кількістю назвтрохи більше, ніж зараз в Україні. В скільки точно ви можете подивитися, в нас на на сайті "Друг читача" є звіт, роздруковки про стан російського ринку, і там дуже цікаві дані по кількості. Минулого року в Росії було видано 127 тис. назв книжок, а в усьому Радянському Союзі виходило щось менше 40. В усьому Радянському Союзі. Назв. Зате накладами - міліони, тобто ситувція така: втричі збільшилася кількість назв, втричі зменшилися наклади. От що характерно сьогодні. І це не тільки в Росії, це на всьому пострадянському просторі. Тому друк сьогодні інакше виглядає. Тоді можна було надрукуватись в "Роман-газеті" , а потім вияти книжкою, а потім ще в антологію потрапити, а сьогодні книжка стала жити дай Боже два роки. Сьогодні термін життя книжки дай Боже два роки. Якщо сьогодні перевидають книжку, то це вже безпрецедентний акт.  От Павло Вольвач з Запоріжжя, він свою "Клясу" видав в видавництві "Богдан" ще коли ми з ним познайомилися в 2001 чи в 2002 році, а сьогодні нарешті вийшло перевидання, і це справжнє свято. Книжок, які можна перевидавати, їх дуже мало.
І.С. А скажіть,  будь ласка, українські видавці, вони роз'єднані, чи ви всі спілкуєтесь, координуєте свої дії? Чи конкуруєте ви між собою?
Видавець. Як всі... Всі трошки поєднані, а трошки роз'єднані, трошки конкурують, а трошки допомагають.  Справа в тому, що українських видавців настільки мало, що конкурувати між собою нам не вдається. Тому конкуренція іноді відбувається, але на рівні - хтось може якогось автора відбити. Тоді починаються розборки, бо якщо уводять хорошого автора, то завжди проблеми. А в принципі як такої конкуренції між українськими видавцями не існує. А щодо нових авторів, то відкрити їх дуже складно. Я вам скажу просту річ: Мануела Гретковська, є така польська письменниця, її перші наклади книжок були в  800 примірників, і вона видавалася в якомусь затрапєзному польському видавництві, а потім на неї в якийсь спосіб звернув увагу Бертос Ванце (?). І в неї ті самі тексти, ті самі, почали виходити тисячними накладами. Питання: хто її відкрив: чи Бертос, який має мережу і може розставити, щоб людей переконати, чи той, хто вперше надрукував її текст? Чи вона б досі ходила зі своїми текстами від видавництва до видавництва і ніхто б її не надрукував? Це - питання дуже складне. Так от літуратурний процес, якщо ми з вами будемо говорити про літературний процес, а не про видавничий, то він якраз і передбачає можливість авторів дійти від першого твору до видання книжки, а може і перевидання, а можливо і до премії. Оцей весь ланцюжок і називається літературним процесом. На рівні місцевому, на рівні українському, літературні журнали, система критики та рецензування, яка в нас практично відсутня. Обмін з колегами, зустрічі з колегами, хоча б на рівні "сподобалось-не сподобалось", я вже не буду казати про майстер-класи, літературні форуми і таке інше. Ще є така екзотична річ, як навчання на спеціальності  "Літературна творчість" в Університеті ім. Шевченко і в Острозькій академії.
І.С. Так що ж все-таки  головне в книжці: мова чи зміст?
Видавець. Обкладинка!  Головне в книжці - то обкладинка, і це я вам кажу, як видавець. І промо. Решта не має значення. Обкладинка і промо. Мова та сюжет - вторинні.  І я скажу чому.
І.С. Тобто потрібно, щоб хтось вказав: це потрібно читати!
Видавець. Брауна про це свідчить. Його "Втраченний символ" провалився в Україні цього року фактично. Справа в тому,  що в Україні не спрацьовує це: переконати когось в чому. В нас не істерична публіка. Особливо, коли це публіка, яка читає українську літературу. Українську літературу читають люди не прості, а люди з якимось завищенними вимогами до себе,  до прози. Ви звертали увагу на відсутність української літератури в таких традиційних жанрах, як сентиментальний роман? Де український сентиментальний роман? При чому, як може не бути українського сентиментального роману?
І.С. А жіноча проза, якою завалені прилавки? І ваше видавництво випускає сентиментальну жіночу прозу...  В вас же ціла серія жіночої прози, яка по визначенню вже є сентиментальною.
Видавець. Ну є трошки... В нас-то є, але одне діло, коли в одного видавництва є ціла серія, а інша - літературний процес. Ну що наша серія? Ну там дві тисячі книжок... Ну що це вирішує?
І.С. А воно нам  потрібне?
Видавець. Так то ж і є головне питання, яке я вам хочу задати. Чому в Україні не затрубуваний український сентиментальний роман? Тому що є англійські, російські і таке інше.
І.С. А я вам скажу. Бо в нас жінки так багато на собі тягнуть, і дом, і сім'ю і роботу, що їм не до сентиментальних романів.
Видавець. Неправда. Якщо ви підете на Петрівку і зайдете у самий кінець, то там є окремі величезні ятки, присвячені тільки сентиментальним романам. Величезні. В Україні сентиментальний роман користується величезним попитом, але це не український сентиментальний роман. Сентиментальний роман українською мовою - це в основному переклади американські, англійські...
І.С. Ну добре. А яка в Україні може бути сентиментальність? Українським жінкам легше повірити, що сентименти є в житті англійської чи американської жінки,  а не в її власному. Хто повірить такій книжці, де розписуються  сантименти української жінки?
Видавець.  Хто є основним читачем сентиментального роману? Хто, скажіть?
І.С. Жіночки...
 Видавець. Які жіночки?
І.С. Домогосподарки, мабуть.
Видавець. А вік?
І.С. Ну десь 40 .
Видавець. Ні.  Отут ви помиляєтесь.
І.С.30? 20?
Видавець.  Основним читачем сентиментального роману є пенсіонерки. Ми це знаємо, тому що ми цей роман видаємо. От ви розумієте в чому справа? Основним читачем сентиментального роману є пенсіонерки...
І.С. Тобто життя проминуло повз, так я хоч почитаю, як воно мало бути...
Видавець. Життя склалося у всіх по різному, але по-перше, у них доволі часу для цього, по-друге, в них дійсно збіднене емоціями життя сьогоднішнє, і вони через ті сентиментальні романи викликають минуле своє і тренують душу, замінюючи емоції, тих, яких у них сьогодні нема, на ті, які могли би бути. Питання: є такі жінки в Україні? Сентиментальний роман в Україні користується постійним і великим попитом, тільки це не український сентиментальний роман.
І.С. Так  українці легше повірити в емоційне життя якоїсь англійки.
Видавець. Але чому не українською мовою?
І.С. Не повірять...
Видавець. Повірять.
І.С. Вона подумає: все моє життя - у праці, воно збіднене і зведене до праці. І в моєї сестри і сусідки таке саме життя - працюй з ранку до ночі...  А ви  її будете впевняти, що вона  з ранку до ночі переймається коханцями?
Видавець.  Тут не в тому справа - повірять чи не повірять. Якщо книжка доходить, то читають і пишуть сльозні листи. Є приклади. Розумієте в чому справа, коли ми з вами говоримо про літературу, ми повинні зразу домовитися, що 90% художньої літератури в будь-якій країні - це макулатура. Це - отвал, от вона видана, прочитана і забута. Подіями стають лічені книжки і видавець здебільшого знать не знає, яка книжка буде користуватися попитом, а яка не буде. Тому він видає багато, а заробляє мало. Російським видавцям простіше, вони  заробляють багато, тому що в них наклади більше.  Заробити на накладі в 2000 неможливо. 5000 - це мінімум. Тому коли ми говоримо про  якість тексту чи не тексту, інтрига, фабула - все це вирішує читач після того, як він купив книжку. Видавець - це клуб знайомства автора з читачем.
І.С. Посередник?
Видавець.  Ні, це не посередник, а саме клуб. Чи ви звертали увагу, що на одних книжках автора пишуть великими літерами, а на других - маленькими...Тому що, якщо це Ден Браун, то ми пишемо ДЕН БРАУН, а тут нижче "Втрачені символи" чи ще щось. А якщо у нас автор Іван Голопупенко, то ми не будемо писати ІВАН ГОЛОПУПЕНКО, а ми будемо писати великими літерами назву твору,  а потім вже пишемо Голопупенка. Клюнути на Голопупенка - читач ніколи не клюне. Підіть у книгарню. У вас перед очима як мінімум 5000 назв. Скажіть, будь ласка, як ви повинні вибрати книжку, яка вам до вподоби?
І.С.А я вам відповім.
Видавець.Ану!
І.С. Оце - Ден Браун, тобто читач клює на ім'я, це - попса, яка за думкою деяких видавців повинна фінансувати серйозну літературу.
Видавець. Не згоден. Якщо читач клює на ім'я, то це не значить, що то є попса. Умберто Еко ми пишемо великими літерами, але то не попса. Ім'я - це бренд, а не попса.
І.С. Ну хай бренд, але майже вся попса виходить під чиїмось брендом.
Видавець.Так, майже вся, але є Умберто Еко.
І.С. Тепер повернімося на Україну. В нас є Андрухович та Забужко. Вони - бренд, тобто попса. Вони заробляють настільки, щоб фінансувати серйозну літературу?
Видавець. Ні, звісно ні.
І.С. Пробачте, переходжу на російську. Теперь возьмем тему, а не имя. Тема - это та надводная часть, где имя вы большими буквами не напишете. Например, один неизвестный писатель написал прекрасный  исторический роман об УПА. Его имя никому не известно, но читатель не пройдет мимо этой книги, потому что эта тема его интересует, а он открыл книгу и увидел, что написано толково. І я відкриваю Голопупенка і кажу:"О! Тема УПА мене цікавить. Мабуть куплю цю книжку".
Видавець.  Правильно.
І.С. Нещодавно я відкрила книжку, бачу - написав колишній розвідник. Він тему знає, то я цю книжку і купила, а ім'я цього розвідника мабуть і не згадаю. Але багато таких "розвідників" поневіряються по видавництвах, ніхто не хоче його друкувати, а кажуть йому - "Ти - ніхто і звуть тебе ніяк".  Так вот я понимаю так,  что наша украинская попса - настолько низкого качества, что даже себя не прокормит,  не говоря уже о том, чтобы направить свои прибутки на серьезную литературу.
Видавець.  Вони себе не можуть нагодувати. Це так. В нас нема письменників, які живуть с гонорарів, які їм платять видавництва. В нас письменники живуть с гонорарів, які їм платять за видані книжки за кордоном.
І.С. Получается ситуация изменится, когда, пусть будет эта попса, черт с ней, и пусть она ездит со своими концертами, но ты ж финансируй и серьезную литературу!  А у нас получается попса - некачественная.  Не та это попса... Неправильная...
Видавець. Не в якості справа.
І.С. А як зробити, щоб наша попса почала заробляти? Може поміняти їх? Може система відбору не спрацьовує?
Видавець. Дуже просто. В будь-якій нормальній країні за рік видається більше ста тисяч назв книжок.
І.С.  Давайте про нашу ненормальну країну...
Видавець. У нас - 20000. Звідки ми берем решту? Привозимо з-за кордону: в вагонах, в машинах. Поїдьте, будь ласка,  у Харков на барабашоваі і подивіться - там продається російський секонд-хенд. Навали російського секонд-хенда, коли вони книжку у м'якій палітурці купують за 2 грн, продають за 4 оптовикам, а ті продають за 8 в магазини. І вона коштує 8 грн, а всі вже по 2 рази заробили. Вона до читача доходить за 16 грн, а всі вже оттак в грошах. Бо книжка на в'їзді коштувала 2 грн. Це - секонд-хенд. Це книжки, зняті з прилавків, оці пятнашки. Вони по 15 продають, а купують по 5. А я свою книжку, щоб вона коштувала 15 повинен виробить за 10. Тепер питання до магазинів: чи їм вигідніше  купити по 5, продати за 15 чи ...? Ми в пятнашці не змогли своєї жодної книжки продати, бо в нас нема дешевої літератури, яка може коштувати 15. Якщо в Україні не припиниться безконтрольний імпорт російських книжок, то українські бренди не зможуть заробляти більше грошей. Елементарно. От "Гарі Потер" український. Бренд? Бренд...Чужий, але бренд. Продалися 70 тис. Якби не завозили російського, скільки б він продався? Я кажу 140 тис. І він би на "Гарі Потері" заробив би вдвічі більше і він би прогодував його новий проект. В Україні, на жаль, письменники Курков друкується в Англії, Німеччині, Франції, Японії... Той письменник, який друкується тільки в Україні, ніколи з гонорарів жить не буде. Крапка. І нема про шо говорити. І не в якості справа. Найгеніальніший роман... А ми зразу домовились, що не буває гарних книжок і поганих, а бувають книжки від когось. І він може написати роман, який прочитає кожен українець, хоча кожен не прочитає, бо він до нього не дійде. Тому що вся система книгорозповсюдження забита російськими книжками. Так що тут все дуже просто. Якщо ми з вами говоримо про літературний процес в такому вигляді, то все письменництво в нас було, є і буде аматорським. Якщо в радянські часи партія платила письменникам гроші за те, що вони пишуть те, що треба, і якщо ми партійне замовлення прибираємо, то письменництво - то є хобі. От Роздобудько пише сценарії, і це - робота. А книжки - це хобі.
І.С. Може воно так і має бути? Якщо письменник починає писати за гонорари, то він вже потім не знає про що писати, і за гроші з пальця висосе будь-які сюжети. Може  таки письменник має бути хоч трошки голодним?
Видавець. Є така точка зору. Вона не є абсолютно правильною, але дехто так вважає...
І.С. Але ж вони коли перестають працювати, відриваються від життя, а лише вештаються по літературним конкурсам і видавництвам. Про це ще Вересаєв писав...
Видавець. Не всі.  Є така небезпека, але є інші приклади. Зараз я вам його наведу. "Чайка по імені Джонатан Лівінгстон" хто написав?
І.С.  Це п'єса така є. По всіх театрах йде.
ВидавецьІ роман. Ричард Бах! Він же потім написав про літаки, як Ісус Христос був льотчиком.  Це типовий випадок, як людина написала книгу, яка потім почала скрізь продаватися, і він став мільйонером і навіть про це не знав. Він пішов мандрувати Америкою і написав другий роман і писав тільки тоді, коли хотів. При тому, що на другому романі теж заробив мільйони. Так що бувають різні випадки. Так, зваба грошима рідко коли проходить. Бувають люди, які долають звабу грошима, а буває ні. Та то таке... З іншого боку декотрим людям потрібна стимуляція. Тобто сценарій - то подьонщина, де платять гроші, журналістика - робота, а письменництво - хобі. От Ірен Роздобудько: В "Каравані" вона головний редактор, вона пише серіали і їй платять гроші і вона пише книжки, з яких отримує небагато. Але книжки їй дали можливість піти на інший рівень заробітку. Роздобудько пише книжки не для грошей, а тоді, коли їй спала на думку якась ідея і вона - хлоп! - написала книжку. Те саме Матіос.  Людина при посаді, сидить у Шевченківському комітеті. пише на дозвіллі романи, друкує їх... Що таке Шевченківська премія? Шевченківська премія - це гроші, які можна один раз в житті отримати і їх не вистачить навіть, щоб два роки нічого не робити...
І.С. Ну, про Матіос краще помовчати... Вона може й успішна, але те, про що і як вона пише...
Видавець.  Пробачте... Це - з чого ми почали, що нема добрих і нема поганих книжок, а книжка від цього читача або не від цього.  В неї література жіноча. В неї жіночий погляд на життя, жіночий спосіб висловлення. Я її дуже люблю, Марічку...
І.С. А в мене її твори викликають огиду...
Видавець. Ну це ваше право. Нема добрих і поганих книжок. Просто вона - не ваш автор. Я знаю сотні людей, які від Матіос балдіють реально. Я бачив які в неї черги стоять за автографами...
І.С. Просто її рекламують як "справжнього" автора... Незрозуміло з яких підстав..  Ось що мене дратує. А наразі серед тої численної попси всі намагається відшукати  "справжнього" українського автора ...
Видавець. Ваша особиста думка - то одна справа, а соціальний відгук - то інша справа. Ми ніколи не можемо бути задоволеним тим, що вибрала більшість хоча б тому, що до більшості не належимо.
І.С. Яка все ж таким допомога від держави вам потрібна? В якій формі?
Видавець. Задача держави - регулювати ринок так, щоб  український письменник не лежав на полицях, регулювання правил роботи на ринку для того, щоб не було іноземної книжкової окупації. Тому задача держави - врегулювати це питання, а далі вже  боротися за читача. Якщо ми повернемося до літературного процесу, то сьогодні є дуже позитивна тенденція - Інтернет, який заміняє старі журнали, рецензування і таке інше.  Звичайно, автору він доступний і він може намагатися пробитися через Інтернет.
І.С. Виклав твір в Інтернет - та й годі...
Видавець Та й годі - не виходить, треба найти правильний творчий сайт. От ми на дозвіллі зробили творчий сайт "Гоголівська академія" спеціально для того, щоб молодь могла розвиватися. Сьогодні цей сайт на день відвідують 2-3 тис. відвідувачів. Це - самвидав. Але це творча лабораторія, до якої ви надаєте свій твір,  а у відповідь рецензію, або самі щось рецензуєте. Це - сайт літературної критики. З цього сайту в велику паперову літературу вийшло мабуть з десяток різних письменників. Наприклад,  Антон Санченко - лауреат позаминулорічної премії "Дебют року".  Дуже цікавий письменник. Юрій Камаєв, цьогорічний лауреат премії "Дебют року". "Мед з дікалоном" сама Оксана Забужко сказала, що це - найцікавіший дебют. Ми з неї згодні.
І.С.  А "Дебют року" - це чия премія?
Видавець. Це наша з "Другом читача".  Але ми їм давали не за те, що ми їх видавали. Вони друкувалися  в інших видавництвах.  Санченко вийшов у "Факті" , а Камаєв - у "Країні мрій". Це навіть не наші автори. Але це люди, які почали писати в Інтернеті, а потім почали друкуватися. От Маріанна Малина вийшла зараз в "Країні мрій" з нашого сайту. Бережний Олесь взагалі живе у Нью-Йорку, а вийшов в "Факті" позаминулого року. Ну і наприклад дуже цікава книжка віршів, дуже цікава поетка,  але зараз не згадаю її ім'я... От в "Сучасності" була підбірка ГАКівських поетів і там представлено одного з найкращіх  наших поетів  взагалі українських теперішніх і ГАКівських однозначно - Сергій (нерозбірливо), була його підбірка, дуже цікавий поет. Взагалі справа в тому, що Інтернет нам дає можливість вийти у простір читачів, критиків і письменників і при наявності таланту, щастя,  везіння  - все може скластися так, що станеш популярним і проб'єшся в паперову літературу, а поетам пробиватися в паперову літературу і сенсу нема, через те, що пробився,  а далі що? Тож їхня задача - отримати свого читача. Всі ми прагнемо отримати свого читача і Інтернет нам замінює традиційний літературний процес,  і саме з Інтернету сьогодні надходять молоді найцікавіші автори.
І.С. А що ви скажете на твердження, що сучасна українська література має жіноче обличчя? Наприклад, у "Коронації слова" перемагають майже самі жіночки...
Видавець.  Безперечно, це так.  А "Коронація  слова"- то об'єктивний показник, бо там заочний конкурс. Коли вони вирішують, то вони не знають, чий рукопис.
І.С. Багато хто вважає, що там не все прозоро.
Видавець. Ми там декілька років і як члени жюрі хочемо сказати, що там все абсолютно прозоро.
І.С. Хіба?
Видавець.  Абсолютно прозоро. Коли я отримую рукопис, то я не знаю чий він.
І.С. Але вам той рукопис підсунули. Ви його не одбирали.
Видавець. Там є попередній відбір, і ми брали участь в попередньому відборі, тобто давали редакторам. Там діє така схема. Утворюється кілька експертних груп, їм роздають по 20-30 рукописів, ми їх читаємо і розставляємо "табель о рангах". І перші два забирають до загального конкурсу. Тут в чому прикол? Що група може бути нерівномірна. В одну потрапили сильніші рукописи, а в другу слабші.  І тоді можуть відпасти талановиті. Це буває, але це хиба процедури...  Знову таки хиби завжди будуть. Я не можу  запропонувати іншої процедури. Ми вже думали над тим, як поліпшити процедеру. Як? Я не знаю.
І.С. А як на заході?
Видавець. На заході - там теж все несправедливо.  Джоан Роулінг ходила зі своїм "Гарі Потером" і її ніхто не друкував. Курков бився зі своїми романами 15 років і їх ніхто не друкував. Справедливості нема. Тому автор, який це усвідомлює, і не ображається, а іде вперед, так чи інакше потрапить в ту лузу, в яку необхідно.
І.С.  А попадають в ту лузу самі спритні жіночки... А що ті жіночки   можуть написати, щоб мене зацікавити?
Видавець.  По-перше, взагалі у всьому світі жінки читають більше за чоловіків. Ну от візіміть Галину Пагутяк. Вона зовнішнє не складає особливого враження, але література в неї гідна. Тобто судити письменника по зовнішності - то небезпечна штука. Можна не попасти.
І.С.  Не згодна.  Зовнішній вигляд теж багато про що говорить.
Видавець. ... до того ж український  письменник має ще особливість, він зазвичай людина не публічна і собою не займається. Чому? Тому що це для нього хобі. Є, наприклад, Максим Кідрук, теж з "Коронації слова",  він - красень. А те,  що стосується решти... Розумієте, "Коронація слова" працює в популярних жанрах і дає призи за жанри, ну ви б їх назвали попсовими, тому шукати там глибоких філософських текстів не доводиться. Хоча вони звісно їх і не відсіюють зразу.  Наприклад, "Майже ніколи не є навпаки" Матіос - не пригодницький і не розважальний. Але це - один із винятків. А мета "Коронації слова" - створення якісної популярної літератури.
І.С. Яка ніяк не розів'ється, щоб заробити на серйозну літературу...
Видавець. Можливо і так...
І.С. Хоча при нашому менталітеті оце розів'ють, а про те забудуть.
Видавець. Та ні... Того не буде з одної простої причини: видавець ніколи не знає, що і як буде продаватися. От вже кілька років всі видавці говорять: гряде український історичний роман. А його так і нема.   Як пішла на початку 90-х хвиля козаччини, і так вона всіх дістала, що від слова "історичний роман" всіх починає тіпати. І скільки ще так буде? Невідомо.  От зараз Шкляр написав щось історичне "Чорний ворон". Це перша спроба щось зробити. Тобто історичний роман зараз може розвиватися тільки якщо він не про козаків: про УПА, про Холодний Яр, про зо завгодно, але не про козаків. Вже оскомина від купи поганих романів про козаків, вироблених у 90-ті роки.
І.С. А про УПА пишуть мало, і може це і добре.
Видавець. Де ви про УПА читали щось якісне? Щоб його можна було читати?
І.С. Я мріяла написати такий роман, але не знаю... Коли я за нього візьмусь? І чи візьмусь...
Видавець. Так, це дуже дефіцитний жанр.
І.С.А що ви скажете про те, що всіх авторів-початківців видавці тиснуть видаватися за власний рахунок? Хто може заплатити 30 тисяч? Хто таке потягне?
Видавець.  Розкажу.  Книжки у нашому видавництві поділяються на в категорії: в одній  башляємо ми, а в іншій автор. Ми башляємо  в ті книжки, які ми готові вкластися і продавати. І так тривало до минулого року, коли почалася криза. Тому ми говоримо, що зараз в нас грошей мало, а видавничі  плани - побільше. Вже в нас лежить кілька десятків зверстаних книжок, вже готових до друку, а грошей не вистачає через колосальні неплатежі. Те, що ми поки функціонуємо - то щасливий збіг обставин. Приходить молодий талановитий автор...І якщо його книжка екстраординарна, яка буде одразу мати щасливу долю, то ми готові ризикнуть і когось посунути. А якщо книжка нас не переконала, то...
І.С. А ви таки вгадуєте, яка книжка матиме щасливу долю?
Видавець. Ні... Здебільшого не вгадуємо. З серії в кілька десятків назв добре продається 3-5.  А те,  що відсували може вистрілити. Тому то такий бізнес. Тому ти видаєш 100, щоб продавалося 10, видаєш 1000, щоб продавалося 100. Це ніхто в світі не може нічого вгадати. 
І.С. І все-таки, яким чином в вас проходить відбір?
Видавець. В нас будь-який рукопис потрапляє до редактора.
І.С.  Ви самі читаєте рукописи?
Видавець.  Читаємо, але дуже мало. Ми за це платимо редакторам, які спеціалізуються кожен на своїй серії. Хтось веде дитячу серію, хтось видає серію для жінок. сентиментальну...Тобто ми просимо всіх авторів писати коротеньке резюме, щоб визначитися з редактором.
І.С.  Тобто ви цілком покладаєтеся на редактора.
Видавець. Здебільшого так......... А якщо автор скаржиться на редактора, то буває, що ми перечитуємо за редакторами, але здебільшого  наші редактори не помиляються. Втім бували випадки, коли редактори не пропустили до друку щось гідне. Наше глибоке переконання в тому, що нема поганої і доброї літератури, а є література не для того читача. Тому коли ми працюємо з книжкою ми повинні дуже добре визначитися: для кого ця книжка.  Ми не видаємо окремих книжок, а тільки в серіях. Навіть якщо роман надгеніальний. Що таке серія? Це - читацька група. Це - аудиторія, для якої ми видаємо. Перше - вік, стать, друга - смаки. Якщо ми видаємо серію сентиментальних романів, ми там не будемо видавати філософських творів, бо це - неправильно. Якщо ми видаємо детективи або пригодницьку прозу, то ми не будемо там видавати сентиментальні романи. Тобто для автора, який приніс авантюрну прозу ми пропонуємо серію пригодницьких романів, а якщо він приносить філософський роман ми кажемо: "Пробачте, в нас нема такої серії філософських романів і поки що не планується". Тому в нас видання починається з читача і тому ми говоримо, що ми не можемо гарантувати, що ця книжка буде продаватися. Тому ми продаємо 10, а з них одна буде добре продаватися. А решта - колись продадуться і Слава Богу. От Потаніна Ірина добре продається, а Тетяна Парнюк - то взагалі відкриття. Вона видала в нас підліткову книжку "Неприємності замовляли?" і перевидавалася тричі. І другу книжку написала і теж вона в нас видавалася, а третя... Вона зараз поїхала до Німеччини займатися науковою роботою і на жаль покинула писати. Там швидше був стиль...Тому ще це така підліткова і для молоді проза, яка дуже легко написана, легко читається і відповідно не напружує. Така пригодницька проза про двох дівчат, які шукають щось там, якийсь скарб і там потрапляють на якусь секту, і просто "на ура".... А був випадок, коли книжка не продавалася, не продавалася, а ми її переназвали і вона почала добре продаватися. Це "Ловці чарівного вітру" - сентиментальний твір про кріпаків,  про князя якогось. Ми її довго продавали, заманалися вже, плюнули і все.  Щось продали і Слава Богу. А потім приходить редактор і говорить: "О! Давайте її перевидамо!". Ми кажемо: свят-свят, вона три роки продавалася. А він каже: "Я назву вигадав". Яку? "Невинна грішниця". І ми видали ту саму книжку, під іншою палітуркою, з іншою назвою. І вона тричі перевидавалася і була хедлайнером серії. І в неї була прекрасна ринкова доля. Так що тут стільки нюансів! А в тексті ми жодної коми не змінили. І він почав продаватися. і автор ті самі, текст тей самий, все те саме.  Правильно підібрали назву, правильно ипідібрали форму:  дамський роман, сердечко,  пара в ложе, графья - і пішло.  Правильно зорієнтували  на правильного читача.  І пішов. Нема рецептів, нема видавництв суцільно творчих. Автори часто думають, що я от творю, а видавець маркером... Задача видавця якраз і є,  як із твору зробити книжку. Один з наших найкращіх авторів, Олексій Волков, коли  першу книжку таки ми з нього вибили, тобто він прийшов з дуже гарним рукописом, але треба працювати, і ми мордувалися з ним (він спочатку на конкурс прийшов), мордувалися два роки... Нарешті він написав,  видали його, він прочитав і  каже: "Нарешті я зрозумів, що робив два роки, над чим я працював і чим книжка відрізняється від рукопису". Після того, як взяв книжку... А от на стадії рукопису,  коли ми його мордовали, він цього не розумів. І от авторам треба розуміти - чим книжка відрізняється від рукопису. Тому що книжка - це комплексний продукт і мало того, це - адресний продукт. Коли ви заходите в книгарню ви бачите перед собою 5-10 тис. назв і ви повинні побачити свою одну. А це  - робота видавця. Розумієте, це - не реклама, яку там заклеїли чи по телевізору 100 раз показали. Коли ви дивитесь на книжку, вона  пролітає повз ваші очі долі секунди. І от в мене є доля секунди і 10 квадратних сантиметрів, за які я повинен вас переконати викласти свої 20 гривень. Ану?  Оце і є робота видавця...

Ірина Солодченко(с) 2010 рік














3 коментарі:

  1. Гарні й змістовні відповіді, погані й недоречні у багатьох випадках запитання.

    ВідповістиВидалити
  2. Запитання Iрини занадто суб'ективнi. Вона вперто вимагае свого, а також визнання ъъ власноъ точки зору як едино можливоъ та правильноъ.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. конечно "субъективные" ... На этом сайте единственные незаангажированные интервью, к которым все ваши "литераторы" не были готовы ... Потому что в этом продажном окололитературном мире все интервью продаются и втюхиваются вам как "мнение" .

      Видалити