Інтерв'ю з Дмитром Стусом

Д.С..  ...то звичайно будь-яке серйозне видавництво, яке б розкручувало когось, воно розкручує автора. В наших умовах автор розкручує сам себе. Приклади - Оксана Забужко, найуспішніші - Марія Матіос, Андрій Курков... Ну кого я ще можу назвати? Можливо, Карпу, Андрухович...
І.С. (розчаровано). І це найкращі?
Д.С.. . Це - найкращі, з якими працюють видавці і з яких вони мають певний прибуток.  Всі інші автори прибутку видавництву не дають. За великим рахунком я не знаю прикладів, коли якесь українське видавництво вкладало б у якогось автора. Просто потім Оксана Забужко працює з "Фактом", Матіос з "Пірамідою".
І.С.... Це я чудово знаю. Але я про тих, хто не пройшов це сито. Може є кращі, але  вони то сито не пройшли?
Д.С.. . От ви кажете кращі-гірші. Тут проблема ось в чому...Що якщо приходить невідомий автор зі своїм текстом... Такого не буває, але припустимо, що текст блискучий. Для того, щоб видати цей текст видавець має прорахувати: скільки вкласти в рекламу, ну щоб прізвище автора було почуте, бо щоб вийшла ваша книжка. В українських умовах видавець поставлений за грань виживання. Державою в кінці минулого тисячоліття знищено систему поширення книжки.
І.С. А хіба тільки держава? Від видавця теж багато залежить.Хіба не так?
Д.С.. . Бачите... Ви ставите претензії до видавців зовсім несправедливо. Серед наших видавців міліонерів (пауза)... дуже мало. Люди десь знаходять гроші, вкладають у видання як правило гроші вкладають не свої, а взяті в банках під відсотки: хочеш-не хочеш ти віддаси. Відповідно варіант такий: або видати автора за власний рахунок, або заключити з автором умову, що він напише хоча б три-п'ять текстів за два роки, тоді хоч якось можна робити йому рекламу, з однією книжкою це точно не відіб'ється, а...більше того, я наведу приклад."Гарі Поттер" - суперпопсовий, суперпопулярний проект. Коли ця жінка прийшла до свого першого британського видавця, той прочитав і каже: "Ну хай полежить". Вона написала другу частину (ну це мені Вітя Морозов розказував, взагалі він давав про це інтерв'ю) і каже: "Ну видамо ми її, видамо... Взагалі знайдіть якусь нормальну пристойну роботу. Дитячою літературою ви на життя не заробите". Потім все збіглося так, що Америка закупила права, зробила з цього комерційний продукт. Я не даю оцінок, я кажу про те, що ми маємо.
І.С. Я от слухаю вас і розумію це так: читач поза увагою.
Д.С.. . Чому поза увагою?
І.С. Кажу по собі і по своїх знайомих: вони ж не читають української літератури.
Д.С.. . Чому не читають?
І.С. Тому, що вони не знаходять там відповіді на свої питання... Розумієте? Нема відповідей...
Д.С.. . Те, що українська проза... Я вважаю, що в Україні сьогодні на європейському рівні немає тільки поезії. Тільки поезії...
І.С.Я з вами не згодна.
Д.С.. . ...але поезія - то специфічна мова і такою мовою не кожен володіє.А коли ми говоримо про романи і про прозу, то тут зовсім інші питання постають... То постають питання технології і кваліфікації. Якщо ви пишете роман впродовж півроку, а видавець потім прорахував, яка має бути ціна, щоб це продати, включити в якусь серію, щоб вам заплатити, щоб воно не виходило в ціновій політиці за межі 20-25 грн, скажімо. в крамниці. Бо крамниці накручують. Крамниці накручують більше ніж видавець.
І.С. А чи є гарантії, що якби держава допомогала, то виділені кошти не порозповзалися по "своїх" авторах і "своїх" видавцях?
Д.С.. . А що у нас в світі бувають якісь гарантії? Ви ставите такі питання... Які гарантії? Нема гарантій.
І.С. Я просто знаю, що  як читач я - поза увагою видавця....
Д.С.  Розумієте, авторів створюють... І самі видавництва їх створити не можуть. Ну от скажімо, як Росія творить своїх авторів? В них є жанрова література. Мариніна, Донцова - не має значення, хто до них як ставиться, але в них є серйозна література і от на підтримку серйозної літератури є ціла низка державних премій і стипендій.
І.С. Ви хочете сказати, що в нам такого нема?
Д.С.. . Звичайно...
І.С. У нас лише попса.
Д.С.. . Ну чому лише попса?
І.С. Ви ж самі кажете, що не можете заробити гроші, щоб  віддати їх на серйозну літературу.
Д.С.. .А попса не приносить прибутку...
І.С. Так що ж у нас навіть ота розкручена попса не приносить прибутку?
Д.С.. . Так в нас нема де продавати книжку! В нас дуже мало крамниць. В нас 100-150 крамниць, які всерйоз торгують книжкою.
І.С.Так це і є відповідь на питання, чому в нас нема сучасної української літератури? 
Д.С.. . Я не можу сказати, що нема. Присутність у літературі тих, кого я назвав - Андрухович, Жадан, Забужко, Курков, Марія Матіос... плюс з'явилася блискуча новелістика. Ми зараз надрукували дуже гарний роман молоденької дівчинки з Одеси, але він ще не вийшов, Ганни Костенко.
І.С. Але я маю на увазі якусь величну постать...
Д.С.. . А Забужко? То є достатньо велична постать. І Матіос... На українському тлі...
І.С. Ви жартуєте?
Д.С.. . Те, що українська  література тікає від певних проблем сьогодення і не переосмислює їх на тому рівні, на якому б хотів читач - це значною мірою не тільки вина автора (хоча і на авторі вина є), а це і його біда. Він не може собі це дозволити. Він не може собі дозволити працювати над текстом таку кількість часу, як текст потребує.
І.С. Хіба? А яка ваша думка  щодо суто жіночого обличчя нашої літератури? Я наприклад вважаю, що серйозну літературу можуть створити лише чоловіки, які живуть у центральній або східній Україні. 
Д.С.  (розгублено). ...а чому в центральній або східній?
 І.С. Я дуже люблю Західну Україну, але вони самі мені  це сказали... що чекають на велику літературу зі сходу.
Д.С.. . Той же Борис Петрович Олійник - дуже крупний письменник...
І.С.  Може через те, що нас тут Росія пресує?
Д.С.. Так, ми знаходимося під культурним впливом Росії, а не Європи.Але поки не запрацює система державної підтримки... Література - то складова ідеології...
І.С. Так... але я вже починаю розуміти, що книжка - то є суто комерційний продукт, як молоко чи м'ясо.
Д.С. Неправильно... . Молоко чи м'ясо дають значно більше прибутку. Уявіть собі пивзавод, який має лише 100 крамниць по Україні. Що з тими пивзаводами буде?
І.С. Ви знаєте, я від видавництв чула лише одне: "А! Так ви хочете через нас розпіаритися?"  Так платіть за це!  А читач - поза увагою. За нього зовсім ніхто не думає. Читач - це лох для видавництва. Це - лох, якому потрібно впарити розпіарений видавництвом товар. Чи продукт, як ви його називаєте. Тобто, Росія, як я зрозуміла, дає ще гроші на серйозну літературу, а наша  попса неспроможна навіть на себе заробити... Так?
Д.С. . ... без державної підтримки нема на що сподіватися...От наприклад, автор отримав одну премію, іншу, третю... Про нього написали... Читач уже почув, що на нього звернули увагу критики.
І.С.. .Пробачте... я не про те... от я зараз купляю багато англомовних книжок у секонд-хендах. І звернула увагу, що вони майже всі на жовтому папері і у м'яких обкладинках.
Д.С. .... так, вони видають PocketBook...
 І.С.. і на ім'я автора там ніхто не дивиться. Читач обирає тему, яка його цікавить, незважаючи на ім'я автора. Я питала своъ знайомих - їх цікавить зміст книжки більше ніж ім'я автора. Щодо Забужко, то її читають лише через те,  що вона розпіарена. Я прочитала одну її книжку і вона мені не сподобалося. Я не знаю, для кого вона пише...Може для кола таких само письменників, як і вона сама?
Д.С.  Якщо вас не подобається, то фактом залишається те, що вона продається...
 І.С. Ось і воно... Тобто з одного боку - читачі, а з іншого боку - видавці у якості посередника  і саме видавець обирає кого друкувати.
Д.С. Але видавець обирає в першу чергу, що б ми не казали. Людина має забезпечити свою плоть. Директор, якщо він не отримує мінімального прибутку... Мінімального...Або не зробить книжку рентабельною, він просто вилетить в трубу і перестане бути видавцем.
 І.С. Але ви ж самі казали. що можна брати гроші у розпіарених і вкладати в серйозну літературу.
Д.С. Нема у нас розпіарених... У нас нема книжок, які б видавалися накладом 100, 200, 300, 400, 500 тисяч.Але щоб продавати такі наклади має бути мережа, а мережі нема.
 І.С. А книжкові базари? Петрівка?
Д.С. А ви уявляєте як зросте вартість книжки, якщо видавець почне сам їздити по всім базарчикам?
 І.С. Тобто в мене складається така картина: є певні проблеми, але ніхто не намагається їх розв'язувати.Тобто видавці не можуть об'єднатися...
Д.С. Не можуть...Фактично, я б сказав так. Окрім "А-баби-галамаги", яка видає дитячу літературу, "Фоліо", "Клуб сімейного дозвілля", не знаю, хто видає навчальну літературу, куди приходять гранти і гроші, ну це підручникі з великими накладами, може я ще одне-два видавництва забув, інші знаходяться значно нижче риски бідності. Для них проблема виживання...
І.С. Але я маю на увазі видавництва, які займаються художньою літературою, а не підручниками...
Д.С. Там успішних, по суті, нема.
І.С. Добре... Тоді може нема авторів?  Пауза....Все ж таки?
Д.С. (втомлено) Є ця проблема. Але знову, проблема гарних авторів...
І.С. От в "Фоліо  кажуть, що 99% авторів - графомани.
Д.С.  Я не скажу 99% графоманів, але скажу так: якісний продукт... прозовий... майже ніхто не продає. Або треба дуже серйозно працювати з мовою, бо автори на жаль не знають ні української, ні російської...І це - факт. Наприклад, ми надрукували Мельника, його знають в Литві, виходять книжки і Литва його навіть включила до вивчення до своєї програми. Це - наш автор, колишній український критик, його переклали на польську і французську мови. Його знають в Україні і друкували в журналах.
І.С. До речі про журнали...Вони ж більш мобільні і могли б друкувати про сьогочасне.
Д.С.  Тут ще більше проблем. Всі журнали - збиткові. Стовідсотково. Ситуація така. В Японії, яка перейшла на цифру, сьогодні... порядка тисячі  різних журналів, в Америці - цифра страшна.. Коли ми говоримо про Україну, давайте порахуємо: "Кур'єр Кривбасу", "Сучасність", "Київська Русь", якось виходить "Дніпро"... я рахую все, що знаю...російськомовний журнал "Радуга", журнал "Київ", "Дзвін", "Березіль"...(пауза)..
І.С. Ну добре... До вас може прийти незнайомий автор  з вулиці? Чи ви надрукуєте такого?
Д.С.  Ми робимо ставку на таких, ми не платимо гонорару.
І.С. Можна прізвища? Кого ви відкрили таким чином?
Д.С.  По суті з кожного номера ми маємо на виході  2-3 книжки...Любов Голота, яка стала лауреатом Шевченківської премії, як прозаїк у нас дебютувала і одразу отримала Шевченківську. Це показник роботи? Чи не показник?
І.С. Але ж вона - член Спілки письменників і таке інше...
Д.С.  Ну то й що? Я - не член Спілки письменників, а член Асоціації українських письменників. Що далі? Ну от дивимось... Те, що вас цікавить передусім...Проза..
І.С. Мене цікавить крупна форма...
Д.С.  Владислав Івченко, Юрій Кирик, Владислав Мельник...
І.С. Вони до вас отак прийшли з вулиці? Чи надіслали вам рукопис?
Д.С.  ...Ніка Новикова, Ганна Осадко, Ольга Хвостова, Володимир Шингарьов..."Москаль і бендерівці"... Він в нас дебютував спогадами, взагалі чоловік живе під Москвою, після шестидесяти, я б за те, щоб він ішов в російській мові, бо він там викладав. а вони не хотіли... Потім у нас є рубрика "Робітня", де ми сиру маленьку форму друкуємо. Ну як сиру? Відносно  сиру. 80% того, що ми друкуємо, приходить по Інтернету. Деяких авторів ми навіть знаходимо на сайтах і пропонуємо надрукуватись.
І.С. Тобто ви налаштовані відкривати нові імена?
Д.С.  Ми собі не можемо дозволити працювати ні з Ірен Роздобудько...
І.С. Але ж вони і так друкуються...
Д.С.  Так і нам же треба якось виживати... Це - стратегія журналу. От зараз ми знайшли Ганну Костенко, молода дівчинка з Одеси, прислала роман. Я подивився... дуже довго вагався... Сказав: "Будемо друкувати". Мені дуже сподобалась тема, це якась спроба інтелектуального роману, але я разів 20 хотів припинити...Я взявся редагувати, в мене зайняло це 2 тижні.
І.С. Таки все впирається в мову?
Д.С.  Незнання мови...Незнання основ побудови сюжету...Незнання того, де треба зробити паузу, де збільшити напруження..
І.С. То ви цей твір просто переписуєте?
Д.С.  Ні... Не переписую...Це так неправильно сказати...Фактично 80% речень довелося редагувати. Це - дуже багато... Це - неприпустимо багато...Якби не була цікава для мене ця тема...
І.С. А яка ж тема вас цікавить?
Д.С. Ну це....Спроба написати роман про наше життя... Про життя людини - митця нашого суспільства, але вирішено через колір, через настрій, через образи... Про чужість, про те, що на поверхні і що внизу, без прямих речей і я б сказав, що десь по своєму значенню вона наближається  до таких от рефлексій,  які ми знаходимо у Гессе (??? нерозбірливо)... В українській літературі такого ще не було...Те, що молода дівчинка, яка хоче працювати - випускниця, плюс  відчувається, що вона з російськомовного середовища, і російські конструкції... І жодний редактор за це не береться... Бо платять йому копійки, а за цю роботу треба платити хоча б в 7-10 раз більше. Це - без жартів... А ці гроші нема де взяти... А людині треба нагодувати дитину, себе і так далі...Тому ми користуємося Інтернет-сайтами, щоб хоч  якось розкручувати авторів, щоб у покупця, як ви кажете, виробити "оце прізвище я десь чув". Бо книжок багато, і якщо він прізвище не чув, то чого його купляти тих умовно кажучи Іванова, Петрова чи Костенко, якщо це не Ліна Василівна?. Так, Ліну Василівну я візьму.
І.С. Пробачте, але  я знов про своє. Прізвище - це одина напрям. А тема?
Д.С. Тема - важлива. Чи то детектив, чи...
І.С. Ні. Я маю на увазі воєнна тема, чи медична, чи про виховання...
Д.С. Я переглядаю сторінки і бачу там потенціал, але для прози потрібно ремесло. Нас же не вчать ремесла.
І.С. Тобто, знаєш про що писати, але нема мови - не пиши. Так?
Д.С.  Ні... Мова - це ви дуже спростили.... Якщо ви хочете переплисти Дніпро, а моста нема, то якщо ви не вмієте плавати, можна звичайно ризикнути - знайти дошку, ще щось, але це- перше. Якщо ти не знаєш архітектури, ти не розумієш, як будувати великі форми роману. Це - і фабула, і сюжет, і діалоги, і психологія персонажів, як їх проробити, як їх звести до купи. Це - не менш важливо ніж мова. Навіть більш важливо.
І.С. Але це вже -техніка.
Д.С.  Мова - це теж елемент. Техніка накладається на базу. Мова - це база, потім техніка... А якщо бази нема?
І.С. Але так можна в штампи легко залізти.
Д.С.  В штампи ви залізете, коли у вас цього всього не буде. Найбільший і універсальний недолік всіх наших текстів, що вони суціль штамповані. Ви цих героїв не впізнаєте, вони не мають спільних рис. Отакий має бути отаким-то, цей - сп'янілий, де там життя, воно з життям не зв'язане, де там проблематика. Ну п'яний... Пишуться тексти того ж Толіка Дністрового, там... ще кілька в нас авторів.... Чи "БЖД" Ушкалова... Таке враження, що не було ні Меші Селімовича, ні... ні, не Селімовича, а цього...ні "Механічного апельсину", ні... . Це - типовий кітч, більше того, кітч - він хоч наслідувальний, а тут вже люди пішли на кілометр вперед. Тут роблять півкроку і кажуть - блін. Ну так же не буває...Ще маємо проблеми, що автори нічого не читають і не знають інших - ні в своїй країні, ні в світі...Ну і відповідно до цього амбіції: "Я написав!". Ну і написав. То й що? А далі?Тому б я не спрощував все до мови.

2010 рік








Немає коментарів:

Дописати коментар