Інтерв'ю з Ксенією Сладкевич та Петром Мацкевичем (Видавці)

Видавці. ....Лєв Толстой - це графоман матьорий...Тому ми тут не визначемо терміни..
І.С. Згодна.  Але що ви розумієте під терміном "графоман"?
Видавці. Про терміни домовляються, а не сперечаються. Тобто давайте домовимось, що ми вважаємо... Ви сказали,  що з точки зору Кононовича, ви вважаєте "Тему для медитації" серйозною літературою, а серію "Тартар" - попсою. А з точки зору комерційної "Тема для медитації" продавалася в 6 разів краще, ніж серія "Тартар".
І.С. Це тішить... І лише підтверджує, що люди скучили за серйозною літературою, а їм пропонують лише попсу. Бо видавництва не беруть серйозну літературу. Одразу починається: а кому я це продам? А от ви не розпіарені...
Видавці. Якщо ми говоримо про серйозну літературу книжок рівня "Теми для медитації", то таких книжок не може бути багато.А якщо ви говорите, що десь хтось нерозкручений, то вже інше питання, яке стосується імені автора. Неохотно видавці беруть нових авторів. та це не стосується рівня попси чи не попси, тобто того, що вони написали.
І.С.  Новий автор  - ніде не бажаний.
Видавці. Не скажіть....Так було 7 років тому, коли впали дві книжкові  торгові мережі "Буква" та "Книжковий супермаркет". Зараз - беруть...З 2005 року чи 2006 письменники навпаки пишучи видавцям листи і надсилаючи свої твори "як доблєсть" писали: "Я 1984 року народження"... Це після того, як ми провели прес-конференцію і відкрили таку тенденцію, що є нова генерація письменників 1984 року народження переважно, і  кожен видавець видавав молодих письменників... Тобто до 2004 року молодих авторів, нікому невідомих, переважно видавало лише кілька видавництв. Де міг прийти новий автор і чимось зацікавити. Це була "Кальварія", це була "Піраміда", "Лілея" Івано-Франківська... І всьо, в принипі...
І.С. Я мала на увазі не молодих за віком, а початківців.. 
Видавці. Так маються на увазі початківці, у тому числі дуже молоді. .. Маються на увазі не за віком. Вони в тому числі. Імена, які нікому не відомі, скажімо так. Будь-якого віку. Після 2004 року,  коли відпрацював критичну масу журнал "Четвер" і там дуже багато друкував вперше таких як Жадан, Андрухович, Карпа, Прохасько  (вони тоді були нікому не відомі)..
І.С. Пробачте, але ці імена для мене - попса.
Видавці. Прохасько - не попса. То дуже  висока література.
І.С. Як на мене - занадто висока.
Видавці. Давайте по порядку. Мається на увазі, що було місце, де могли надрукуватися нікому не відомі автори, якщо вони їх зацікавили головного редактора цього часопису. І кілька видавців могли цим зацікавитись. І це було все на всю Україну. Правда, ще був "Кур'єр Кривбасу" і до певного часу він теж це робив. А з 2004 року з'явилася мода на українську літературу, ще не фантастична. але вже  з'явилася і видавці побачили, що це може продаватися. Навіть "Фоліо",  яке до того не видавало українських сучасних авторів, "Факт", який теж не особливо... ну крім Забужко нікого не видавав, позаводили в себе цілі серії...
І.С. Тобто Забужко, Андрухович, Жадан трохи підняли інтерес до української літератури...
Видавці. Так. І Шкляр, і Дереш не менш зробили. Коли на ринку з'явилися Кононенко, Денисенко, Дереш, коли ліцензію на Кожелянко придбали фіни, і коли ми додатково почали робити прес-конференції, розказучі, що ми дійсно натрапили на той факт, що в Україні дуже багато ще й молодої генерації, в якої є дуже цікаві тексти, дуже солідні і зрілі  - це не дитяча література і не попса. І це та генерація, яка не використовувала того, шо називається "паленого". Вони могли вже обійтися без мату, наркотиків та  алкоголю, щоб створити у своїх творах цікаву історію. Власне, хороша книжка - то за великим рахунком хороша, добре розказана історія. Вона може бути драматичніша, веселіша. І от тоді видавці почали видавати. Та останні півроку через економічну кризу, та й геологічно-морально воно підкошує всіх, то почали приймати менше рукописів до розгляду.
І.С. Коли ви розглядаєте рукописи, що для вас важливіше: мова чи сюжет?
Видавці. Комплексно. Є речі, які не можна виправити редактурою. І нема письменника, який би не потребував послуг мовного редактура. Навіть такі стилісти як Шкляр потребують редактури. Книжки Денисенків були нещадно редаговані, Роздобудько...
І.С. Так що хіба лише письменники-філологи, які володіють мовою, не потребують редактури?
Видавці. Не завжди філологи володіють мовою... У більшості філологів погана мова. За освітою письменники-філолологи в абсолютній меншості.
І.С. А мені вважається, що видаються самі філологи...
Видавці. Ні! Дереш - бухгалтер за освітою, він закінчив хімічний ліцей, Прохасько - ботанік, Кононович взагалі без вищої освіти, Андрухович - редактор. А з історії Булгаков - медик. Женя Кононенко - математик, програміст.
І.С. Матіос - філолог, Забужко - філософ, що те саме... Але всі вами названі - близькі до редакцій, журналістики, видавництв. Франківці один одного просувають, піарять  і підтримують...Мені здалося, що Прохасько і не писав би досі, якби його до цього не підштовхували до цього  друзі.
Видавці. Не згодні... Дуже, дуже по-різному. Франківці підтримували один одного до певного часу... . А Прохасько просто дуже повільно пише. Він такий ботанічний.. Про нього Андрухович навіть казав: "Якщо б рослина вміла писати, то вона б писала так, як Прохасько".
І.С. А може і не треба багато писати? Може треба зупинитися, коли вже не знаєш про що писати?
Видавці. Іздрик, власне, дуже сильний, неймовірна проза...Стилістично йому рівних нема.
І.С. Але мені вважається, що ця література - не для всіх... Не масова... Містечкова... Для франківців може вона і прийнятна, але не для всієї України.
Видавці. Не скажіть... Ця література не проста для прочитання кожному, тим не менш той же Прохасько - дуже комерційний, його твори дуже добре продаються. Це- міф, що книжка українською мовою найкраще продається на заході країни. По купівлі сучасної української літератури на першому місті - Київ, на другому - Львів, на третьому - Одеса. А щодо письменниківзанурюватись - в них нема ні часу, ні бажання. Он наприклад, одна наша дуже талановита Харченко, вона просто попробувала подивитись чисто з цікавості і каже мені: "Я не розумію... Для чого вони тусуються? Там же - ні про що".  Вона дуже розумна, володіє кількома мовами, сама - феноменальний редактор і своїм розумом зрозуміти цього не змогла. І вона перестала там з'являтися. Тобто не можна говорити, що то є якісь групки, які один одного підтримують, Буває, що письменник десь видавався. і його просять передати рукопис видавцю, думаючи, що це видавцю щось скаже. Є видавництва, які хочуть рекомендацій. "Піраміда" в інтерв'ю навіть говорить, що без рекомендацій вони взагалі рукописи не розглядає... Будь яких. Треба випендритися якось. Вони рукописи не читають і Василь Гутковський відкрито каже, що письменнику треба випендритися якось, щоб вони звертали увагу.  Вони рукописи, які приходять, не читають. Він так сказав в інтерв'ю відкрито  (Василь Гутковський: “Час романтичного книговидання минув”-   І.С): ми рукописів не читаємо, в нас немає часу.
І.С. А читає лише Матіос...
Видавці. А починала Матіос у нас. І Роздобудько, і Денисенко починала в "Кальварії".
І.С. І вони з вулиці прийшли?
Видавці (пауза). По-різному. По більшості з вулиці. 
І.С. А хто ваші експерти з рукописів?
Видавці. Експерти - то головна наша таємниця. Але це не філологи. Можна сказати, що це люди не є професійними читачами, які все життя читають тексти. Навпаки, це люди дуже різних професій, але дуже освічені...
І.С. Вони читають кожен рукопис?
Видавці. Є маса рукописів, з  яких видно, воно ні про що. Їх легко визначити з першої сторінки. Якщо хоч трошечки є там щось, вже важче його відкинути, і тоді треба читати наскрізь. І от ці  рукописи читають експерти і просто висловлюють свою думку. Вони нічого не оцінюють. Вони кажуть: цікаво, не цікаво, захопив сюжет, не захопив, що сподобалося. Тобто просто висловлюють людську думку. Коли таких людських думок кілька, тоді ми вже визначаємося. І тут критерії такі. Є речі, які можна в тексті виправити, не консультуючися з автором. Це - професійні такі ланки видавництва. Це - мовний редактор і мову завжди можна виправити. Є структурний редактор. Іноді автор настільки своїм текстом хворіє, що не бачить, що краще переставити десь абзаци.
І.С. Але так можна дійти до співавторства і просто переписати текст так,  що не впізнаєш?
Видавці. Ні, ми не ставимо такої задачі. Коли до цього доходить, то ми кажемо авторові, що вам треба доопрацювати. Але чого не можна привнести в твір ніяким редагуванням - це енергію якусь, це - цікавий сюжет, його не вигадаєш за автора, або тоді це буде не його твір, і це стиль того, як це оповідається. Навіть якщо це постмодерні сюжети, які начебто безсюжетні. Все одно є якась головна лінія. Але остаточний критерій звучить так: "Подобається і все!". Він самий об'єктивний.
І.С. А експерти змінюються?
Видавці. Деякі постійно, дехто змінюється. В силу зайнятості. Але ми їх завжди попереджаємо: прохання абстрагуватися від мови, якщо вона погана чи добра. Деякі абстрагуються, а деякі читали супер відібрані рукописи, де мова непогана була, то коли вони отримали цікаві твори, але там знову проблемки. Вони кажуть: я не можу абстрагуватися. Ми кажемо: ну цікавий же сюжет, а вони не можуть... Начиталися...таким експертам ми не можемо давати рукописа, бо він буде на мову дивитися і пропустить можливо щось цікаве. Якщо автор нормальний, то він сам починає працювати над мовою, від твору до твору. І тоді менше роботи редакторам. Кононович. наприклад, мав пласт авторів молодих, з якими він працював як редактор.Як стилістичний редактор він прочитував текст і  позначав на папері свої пропозиції, потім дивився  сам автор молодий, і потім вони зустрічалися. І кілька годин по кожній правище  і він ще в деяких випадках питав: "І що ти хотіла цим сказати?". Це переважно дівчата були, тому що так сталося..."А що ж ти хотіла сказати? А навіщо тут зайве речення". І тут автор або доводив, що він вважає, що це мусить бути,  або погоджувався, але для автора це була хороша школа, і ми знаємо по деяким авторам, та ж Тетяна Винокурова-Садиченко (вона з російськомовного середовища, але писати може тільки українською) - коли вона прислала другий рукопис, там абсолютно на порядок вища мова. Тобто це те, чому можна навчити.
І.С. Погоджуюся... Українська сидить в середині нас навіть якщо ти зрусифікований.
Видавці. Так, але над першими її двома романами серйозно попрацював Кононович. І вона на них вчилася. Вона переглядала ті правки, навіть якщо не спілкувалася. Це - дитина, яка.. людина, яка лояльна до цього, яка розуміє свої огріхи якісь, вона придумає сюжет, фантазія в неї працює. Якщо автор адекватний в плані... ну не  суперегоцентрист настільки, що не розуміє... За великим рахунком автор мусить розуміти, що він настільки в тексті, він не бачить психологічно вже по буквам, бо він більше переживає за героїв і сюжет. І тому він хоч-не хоч він не може помітити якихось мовних огріхів, тому мова не може бути критерієм. Може бути стиль...Треба розкласти ці параметри, яким можна навчитися, а яким не можна. Якщо потім автор читає словники, то з нього будуть люди. Навчити можна мові, це - тренінг, а от нарративу, гарному  вмінню розказати... В той же самій фантазії, навіть якщо реалістична проза, все одно мусить бути фантазія, як це передати, тобто і взагалі бажання це робити, а не просто "шо вижу, то пою".Так, бажання написати щось цікаве - цьому не навчиш. Цьому дійсно не навчиш. Можна це бажання розбудити, якщо у людини є талант, як у нас було, наприклад, з деякими авторами. Їх було дуже мало,  публікувалось дуже мало, і ми їх запросили до себе і кажемо: "А ще щось є? Хотіли б видати книжку, а дитина каже: "Ой, а це все...Щось я дуже мало пишу...". А через два місяці приходить і приносить текст на книжку. Каже: мені після тої розмови так захотілося писати і це - дуже талановита...Вона 1985 року народження...Але навчити і   навіть її з її дуже добрим знанням мови.... Вона іноді стилізує під якусь говірку, але це свідомо робиться. А так в неї дуже блискуча мова, і все одно її редагували, власне в контакті з нею. Тобто мові навчити можна, а стилю навчити практично неможливо.
І.С. І про що писати  неможливо навчити ...
Видавці. Зміст набрати треба або  з неймовірною фантазією ізначально, це в юності буває, або життєвим досвідом. Все. Ну от і всі критерії. Тобто: чому ж тоді треба відбирати по мові? В нас на відміну від "Піраміди" принцип такий:  ми отримуємо від 8 до 10 рукописів на день. Але в нас не було ще жодного винятку, що якщо з рукописом приходить рекомендація зі Спілки письменників чи якогось літературознавця, то це можна навіть не читати. Це - макулатура. Як правило, це - макулатура. От Садиченко відбула вже сім романів, п'ять з них виданих,  власне в "Кальварії".  Вона  написала і кинула у тумбочку, вирішивши, що це не варте нічого. Через півтора року цей рукопис знайшла її мама і прийшла у видавництво. Я прочитав його, дав згоду... Але видно, що цікавий сюжет. Вона б більше може нічого не писала, якби цей твір не був виданий. Тобто більшість виданих нами творів прийшли з якоюсь поштою, без усіляких знайомих, без  рекомендацій, без нічого. Те, що називається, на вулиці знайшли. В нас є у відмовах один рукопис, який принесли автори, яких ми вважаємо неймовірно талановитими. Мабуть, їх попросили занести... Ми подивилися...Не пройшов. Все одно робимо відмову. Тобто, спеціальної оглядки на те, що це хтось приніс...
І.С. А ви не вважаєте, що сучасна українська література має жіноче обличчя?
Видавці. Ми про це стверджуємо! Візьміть по фактам. Більшість цікавих авторів, які виходять - жінки!
І.С. раза, що ви це визнаєте на відмінність від інших. А чому? Як ви вважаєте? В них більше вільного часу?
Видавці. В нас самі дівчата... І вони - дуже зайняті люди, як правило... Та ж Таня Садиченко не може писати, коли в неї вільний час. Коли в неї багато вільного часу - їй не пишеться. Ми стверджуємо це кілька років на лекціях, які ми читаємо про сучасну українську літературу в школах і бібліотеках для бібліотекарів, ми констатуємо цей факт, який вже є. І його легко перевірити в принципі.
І.С. На "Коронації слова" перемагають переважно тіточки...
Видавці. Ну не одні тіточки зараз...Візьмемо навіть хто виходить по видавцях. Візьмемо "Факт", візьмемо "Нору-Друк", "Фоліо", "Кальварію", "Лілею", візьмемо "Піраміду" - і подивіться співвідношення чоловіків і жінок. Тобто ті, хто стверджує протилежне, вони просто не дивилися титули. Навіть якщо деякі думали, що це чоловік, виявляється, що це псевдонім жінки.А чому - ми не знаємо
І.С. Може жіночки більш активні?
Видавці. Скажімо так: дівчата більш щирі, відвертіші...В них більше сміливості. Дуже часто читаєш рукопис і таке враження, що  писала якась  цнотлива дівчина, а то виявляється мужчина і навіть - вже дядько. А пише якісь суцільні соплі. Дивися - такий міцний, такий начебто...
І.С. Може це - ознака часу?
Видавці. Це, можливо, наслідок якихось соціальних процесів. Суспільство не так давно перейшло через злам, після Союзу і так далі. Дійсно, в цій країні стався такий феномен, внаслідок якого це сталося. Хороша література виникає зсередини, щирості і вміння бути відвертим з самим собою...
І.С. Але  жінка неспроможна написати тих речей, які б написав чоловік.
Видавці. Я з досвіду  читання рукописів скажу, що це не так. У старшому поколінні домінують чоловіки. Так... Є таке діло... Хоча в нас в 2003 році прекрасний був дебют. Марина Мельникова. Їй приблизно 60 років.Супер!
І.С. А є у нас в сучасній українській літературі постаті? Кого б ви назвали? Чи вже викристалізувалася постать серед сучасних літераторів?
Видавці.То й же Василь Шкляр.. Та ж Євгенія Кононенко...
І.С. (розгублено).  З усіма недоліками Шкляра ви вважаєте його постаттю?...
Видавці. То не недоліки. Те що рукописи редагуються, так редагуються усі рукописи. Мається на увазі текст...Ми говоримо про книжки, які вже виходять.. Про "Чорного ворона" кажуть різне, але про  різне кажуть про всі твори. Сумашечче класно написаний "Елементал", дуже дінамічний твір, це - бойовик, це - екшен, але написане неймовірно якісно. Там є якась вигадка, є деякі речі дійсно з життя взяті, бо він знав всю ту історію з Аллою Дудаєвою, з викраденням її і знайомий з нею.
І.С. А що йому Дудаєв? Хіба в українському житті мало про що писати?
Видавці. Він знайомий був з Аллою Дудаєвою, знав цю історію викрадення з перших рук. Її дійсно викрав найманець  закордонних служб, але українець. І тут він трошки поінакшив, перефантазував, він не міг назвати справжні імена. То  не історія викрадення жінки президента, а просто дочки якогось генерала, але написано динамічно, смачно,  якісно. Як і має бути написаний екшен. І при тому є якісь цікаві речі. Хтось там навіть якусь філософію знаходить. Це моя особиста думка, що взагалі це його найкращий твір. Але думки завжди дуже різні з приводу будь-якого твору. І це добре.
І.С. Може заздрощі?
Видавці. Може бути... Знаєте, коли вийшла "Тема для медитації", а ми даємо читати дуже багатьом людям, і не тільки журналістам - всім, з ким спілкуємося. І коли вийшла "Тема для медитації" - ми питали прозаїків: "Як вам?". І майже жоден прозаїк не сказав доброго слова...Хоча майже всі поети, то же Василь Герасим'юк, він досі робить читання "Теми для медитації" і його думка: супер, ще такого роману не було.
І.С. Але таких романів, як "Тема для медитації", повинно в нас виходити якнайбільше. Він не може буде один, як показник. І ці романи пишуть чоловіки. Ваші дівчатка вам таких творів не напишуть...
Видавці. Таких романів не може бути багато.
І.С. Чому???
Видавці. Це - романи, які пишуться... Він же після цього декілька років взагалі нічого не писав. 
І.С. Ну і нічого страшного...
Видавці. Для письменника це - тиск внутрішній. От він написав і не може більше писати..
І.С. Нічого... Най відпочине...Най щось позбирає в душі..
Видавці. Ну як? Це ж люди, які живуть з писання. Йому важко це пережити...
І.С. А він працює десь?
Видавці. Ні, він займається редагуванням, перекладами. Це добре, що в нього є якесь заняття...
І.С. Його ті переклади і з'їдають, чесно кажучи...Він сам це казав  на радіо "Ера", що важкі філософські твори перекладає. З тими перекладами він довго не видасть нам щось на кшталт "Теми для медитації".
Видавці. Не знаю...Він отримує задоволення від них. Крім того, він мусить заробляти на  життя. Навіть Борхес, всесвітньо відоме ім'я, покійний, він все життя до кінця мусив працювати клерком в ООН.
І.С. Звісно, я за те, щоб письменники десь працювали. Та краще б вже картоплю саджав.  
Видавці. Я не знаю, що він там каже в інтерв'ю,  але йому це подобається. Йому це цікаво.Він нам вже здав декілька рукописів. Там для підлітків...Історична фентезі на українському матеріалі. Дуже серйозно написані тоталізовані речі,  які мали б забрати в нього багато часу. Просто зараз ще ілюстрації не закінчені. А щодо відбору творів говорити, що визначальним чинником є ті параметри, які легко змінити, на наш погляд не можна, це - неправильно, це - не відчування духу видавничої справи. Тому що мову завжди можна поправити, і мові можна навчитися. Це - просто навіть. Якщо працювати з цим. Стиль, образного мислення - не навчиш, якщо немає від природи цього.
І.С. Наразі мусується теза, що автори в Україні можуть видаватися лише за свій рахунок, бо у видавництв грошей нема.
Видавці.Так, ми практикуємо.. Але це не є потоком, це не є масовим явищем. Наприклад, відбирається якийсь рукопис, який з різних критеріїв лягає у видавничі плани. Це все іде коштом видавництва. Це - рукописи достатньо доброї якості. Неякісні твори туди просто не потрапляють. Якщо твори такі, що автор дуже хоче бути виданим, але він не лягає у видавничий профіль, не пасує профілю видавництва. З чим текстом може щось бути,  але настільки багато переписування і роботи, то це - платні послуги. Тільки платні. Ми можемо сказати: "Якщо ви дуже хочете...". А часто до нас приходять і кажуть: "Питання життя і смерті,  я хочу бути виданим!"  Знаєте, є такі?
І.С. Не знаю...
Видавці. Ми кажемо, що на жаль, такого видавництво не видає, але в нас є партнерське видавництво, вони можуть з вами працювати, але там принцип замовного видання. Або за кошт  спонсора, або організації, або  автора.
І.С. А ви коли розглядаєте рукописи, ви аналізуєте їх чи принесе він вам прибуток?У вас в голові спрацьовує цей лічильник?
Видавці. Це тільки один з елементів при прийняті остаточного рішення. Але не перший. Якщо виходити з комерційності, то можна помилитися у кожному третьому випадку.
І.С.Тобто книга - то все ж таки делікатний продукт?
Видавці.  Це - інтелектуальний продукт., тому критерії до його прийняття і оцінки мають бути відповідними. Якщо ми купуємо кефір, ми дивимося на закваску, на якість мікробів, які туди запущені, і вирішуємо брати нам його чи ні. А в книзі інші ознаки. Книга - то зміст, то емоції, і часто енергетика книги часто робить її потім комерційною. Наперед ніхто не може нічого сказати, буде книга комерційною чи ні. Кріс тих випадків, коли це книга Дена Брауна.
І.С. Часто видавництва намагаються розкрутити посереднього письменника і зазнають поразки...
Видавці. В тому-то і справа,  що книжку можна в принципі зробити комерційною, але шляхи різні. Якщо є тіло і енергетика, то це не потребує багато коштів, щоб вкладати в її розкрутку, можна на чомусь іншому це зробити, або якщо вона.. ну так собі... посередня, то тоді банально треба стільки коштів, що вона настільки засіла у темєчку покупців... Але кожна книжка має свого читача і проблема України в тому, що  тут нема книжкових магазинів. 
І.С. І тут вам потрібна допомога держави?
Видавці. Всі чомусь розглядають допомогу, як навдання фінансів.Це - не так. Головна проблема видавничого ринку України, книжкового особливо, - це відсутність сталих правил гри протягом тривалого часу. Тобто довгий час кожен рік видавці всі чекали прийняття бюджету - введуть ПДВ чи не введуть. І оце очікування, воно тормозило плани. Все це почалося в один рік, коли начебто ввели ПДВ, потім відмінили, і книжкові магазини не брали будь-яких книжок, не має значення українською чи російською, а головне, щоб виготовлені тут були. Тому що ставилось ПДВ - приходила податкова: чому в вас ПДВ? Ставилось без ПДВ податкова питала: чому без ПДВ? Був такий рік ще раніше, у 2003 році. І потім почалося: кожен рік чекають, а чи чогось ще не введеться, і немає, як в більшості країн, щоб певний відрізок часу були сталі правила гри. І природньо книгарні або книжкові мережі чи магазини теж не розвиваються через це. Вони б розвивались, в принципі зараз поз'являлися новенькі, але знов таки, вони - новенькі і чи переживуть цей період. Мають бути сталі правила гри. А зараз хотіли ввести ПДВ на книжку, а це інші правила гри. Тим більш, що книжка - такий продукт, який одразу не віддає зворотні кошти. А є книжки, які треба готувати по 10 років. І дивіться, з початку року скільки часу пройшло від прийняття бюджету, хай і таким незаконним шляхом? Весь цей час всі сиділи, затамувавши подих. Які там видавничі плани? Ну, щось видавали, звісно, але все одно...І в результаті не вийшла масово купа новинок від видавців, які сиділи і чекали, і внаслідок навіть в тих нещасних магазинах за квітень місяць різко впав продаж в принципі будь-яких книжок, будь-яких українських видавців. Різко впав. При чому назад кошти до видавців повернулися в мізері. Ледь-ледь монстри можуть хоч якусь зарплату виплатити. Не говорячи вже про менші видавництва з меншим асортиментом. Тобто від держави потрібна банальна штука. От  в Росії свого часу ввели пільгові умови для російського книговидавничого ринку. Вони свого часу знищили український видавничий ринок - через прозорі кордони, через різні правила гри, через те, що в них книжки були суттєво дешевші, через те. що в них не було податків. 
І.С. Ви знаєте, я була на книжковому ярмарку у грудні і помітила, що переважна більшість українських книжок мають гарні тверді палітурки, білий папір, з малюнками  і через те вони дуже дорогі. А чи не можна нам випускати більше книжок у м'яких палітурках і на жовтому папері, без малюночків  як це робиться на заході?...Навіщо цей "пир во время чумы"?
Видавці. Видають по-різному: і суперпалітурках, і м'яких. А жовтий папір дорожче, ніж білий. При чому ціни не відрізняються суттєво. Як правило, їхні автори виходять (якщо це не масова кишенькова серія для транпорту, кримінальні романи) у твердій палітурці. Тобто література  у твердій палітурці коштує 25-30 євро, а потім вже виходить в м'якій палітурці і коштує 8-10 євро. Тобто автора додруковують масово. А на жовтому папері легше читати при різному освітленні.
І.С. А що ви скажете про літературні конкурси?  Чи вони дійсно виявляють таланти? Бо "Коронація слова" налаштована саме на мову. А всі їх переможці на одне обличчя...
Видавці (сторожко). Ми цього року були вперше в жюрі "Коронації слова". Перед тим ми їздили на літературний фестиваль "Просто так" в Коростені. Ви якось питання, мабуть, некоректно поставили...
І.С.  Може розділимо конкурси рукописів і конкурси книжок? "Книга року ВВС" та Кореспонденту - то книжки, а "Коронація слова" - то рукописи.
Видавці. Чесно кажучи, то залежить від мети конкурсу.
І.С. Мені вважається, що упорядники намагаються розпіарити достатньо посередніх переможців своїх конкурсів: і рекламують їх усіляко,  і тягають по прес-конференціях... Та марно...
Видавці. Вони не намагаються розпіарити... Мабуть реклама неграмотно побудована...Так, можна припустити, що в Україні немає нормального літературного конкурсу, такого повнометражного, який би виконував ті функції, які на нього покладено. Є головна проблема. Знов таки, в залежності від мети конкурсу, у них у всіх різна ціль. Одну декларують, а інша - насправді присутня і її ніхто ніколи не декларує. Хтось з організаторів  хоче покрасуватися, хтось щось хоче відібрати для видавничого плану і організовує начебто конкурс. Але для публіки  важливі кілька речей: прозорість оцінки, прозорість правил гри, і в цьому плані саме поняття літературних конкурсів (крім поезії - там теж, але не всюди), - дискредитовано в Україні. Починаючи від Шевченківської премії і закінчуючи усіма іншими типу Григорія Косинки, Стефаника, перекладацьких, ще яких, про які мало хто знає. Але про них і нема сенсу знати людям, бо щоб  навіть туди подати документи - це тайна "за семью печатями".
І.С. Рекомендації?
Видавці. Та навіть не в рекомендаціях справа. Туди важко навіть добитися до людини, яка прийме в тебе документи. На багатьох конкурсах то - проблема. До того ж незрозумілі критерії оцінювання. На "Коронації слова" ми зараз в експертному жюрі, якому вже привезли 20 відібраних рукописів і ми маємо їх оцінити на фінал. А хто відбирав ці 20 рукописів?  Ми ще там подивилися...і потім ми випадково знали кількох людей, хто подавав туди романи. Раніше вони  в нас проходили як рукописи для видання. Цікаві, до речі. Кращі, ніж ті, що відібрані. І ми подивилися, що їх немає в фіналі. Цьому конкурсу не один рік, було багато різних нагороджень. Тобто в попередні роки було багато випадків, коли люди  знали імена, хто подавав. Конкурс не працював над тим, щоб ліквідувати цей імідж і власне ми і зараз не знаємо, хто і як відбирав рукописи. Ми спитали: чи можемо ми, як члени експертного жюрі, приїхати туди і подивитися, чи може когось пропустили? Ми витратимо час на це,  але жалко, коли пропущено щось добре.Нам сказали, що це неможливо побачити всі ті інші рукописи. Ну ладно... Бог з ним...
І.С. А це правильно, що експертами виступають відомі літератори, директора видавництв, завідуючі літературними відділами театрів? Хіба вони можуть бути об'єктивними?
Видавці. Тут важливий перший етап. Літературний конкурс "Просто так", що проводиться в Коростені кожного року, там є люди, які відбирають з маси на фінал. Але там член жюрі може передивитися всі рукописи і сказати своє зауваження,  що ось це не потрапило в фінал, але це - цікавий рукопис. І це буде прийнято. Понятно, що члени жюрі - люди зайняті, але через те, що всі рукописи наразі приходять в електронному вигляді - вони доступні. Є пароль, є скринька, на яку приходять рукописи і кожен член до самого фіналу може ознайомлюватися з рукописами. Він може до останнього дня перед фіналом передивитися всі рукописи і сказати: "а чому ви не відібрали ось цей? Він дуже гарний і я вважаю він - дуже якісний". І він потрапить в фінал. В останній день, але потрапить. Тут є прозорість в цьому. І для членів жюрі прозорість. Цей конкурс цікавий. Про нього не так багато знають. А там відібрані в фінал люди повинні прочитати зі сцени фрагмент свого твору, і жюрі оцінить як зміст твору, те, як майстерно він його прочитав.
І.С. Але не кожен автор може прочитати свій твір...
Видавці. Тоді він має привезти з собою когось, хто може прочитати, але автор при цьому повинен бути присутнім. Потім після цього відбувається засідання жюрі, але воно відбувається у присутності журналістів,  і кожен висловлюється по кожній номінації, по кожній позиції. До речі, засідання Букера в фіналі відбувається також в присутності журналістів, тобто кожен висловлюються...А в Іспаніїї навіть важливішими експертами є професори університетів. Це від країни залежить. Але там ще є така штука, чого у нас немає, наприклад,  там яких би експертів не залучали, навіть це можуть бути журналісти, які спеціалізуються на рецензіях, але там є дуже велика небезпека: якщо він щось зробить нечесно, тобто почне лобіювати когось попри низьку якість чи ще щось, то його так преса опустить, що він ніколи більше не потрапить ні в які експерти. Навіть якщо журналіст напише замовну рецензію на явно недобру книжку, його ж власні колеги і опустять...
І.С.  На жаль, ми ще не доросли до цього...Не доспіли...
Видавці. А в нас, якщо навіть це буде відкрито, і всі це побачать, то хтось там щось трошки відпише - і все. І ніхто на це не зважатиме. Хоча насправді, і в усьому світі це так, і в нас це так: якщо з'являється якісний матеріал про культуру десь в медіа, то починається передрук цього матеріалу з посиланням на оригінал. З точки зору друкованої преси це - матеріали. які актуальні завжди. Якщо там написано про якусь виставку, яка відбувається сьогодні, і якщо це - якісний матеріал, і там є щось про художника і про роботи, то воно залишається актуальним, бо це все залишається. А дуже часто навіть головні редактори не можуть і вони в першу чергу ліквідовують матеріали з культури. Журналісти, які хоч щось розуміються на цьому, їм доводиться набагато більше лобіювати свій матеріал, щоб він потрапив в друк в нормальному обсязі. Або перекваліфіковуватися і писати про ще щось.
І.С. А в нас ще є особливість... Як тільки журналіст роззнайомиться з усіма авторами, то він починає  гнати джинсу...Бо рецензент увесь час тусується зі своїми героями. Як він може про когось  погано написати, якщо вчора з ними разом провів вечір у барі?
Видавці. Такі є окремі...Але професіонал є професіонал. Він просто не напише про нього щось погане...
І.С. Але це вже не об'єктивно.
Видавці. А в чому необ'єктивність? Є такі рецензенти, які пишуть резензії тільки на книжки, які дуже сподобались. Вони вважають, що публікація на хорошу книжку то є певна промоція. Але навіть, якщо написати погано про книжку - то теж промоція.
І.С. Але ж критик має розставляти акценти і висловлюватися і про погані книжки теж...
Видавці. Це завдання оглядів в журналах літературної критики. От Кокотюха - журналіст. Він - не критик. І він ніколи літературним критиком не був. І не буде. Він пише свою точку зору. От і все. А професійний критик має бути все-таки абстрагованим і він не може і не повинен вказувати: тут добре, а тут - погано. Він має аналізувати, що от є такі мінуси, а є такі плюси. Але це завдання професійної літературної критики, якої в Україні взагалі немає.
І.С. А оцей... Бондар-Терещенко? Я деколи чула, що автори хизуються, що про них писав  САМ Бондар-Терещенко. Він - досить "на слуху".
Видавці. ІБТ?  Він дуже предвзятий. Він завалює всі часописи своїми рецензіями. 
І.С. Він професійний критик?
Видавці. Ми його таким не вважаємо.  Два роки тому ми не знали жодної редакції, куди б він не направив більше 20 своїх матеріалів. І пише за принципом: " В мире нет еще такой Стройки, В мире нет еще такой Плавки, Чтоб я не посвятил Строчки, Чтоб я ей не уделил Главки!". Все - як автомат.. А професійно пише і про театр, і про книжку Сергій Семенов. Це - журнал "Експерт". Але там приактично прикрили рубрику. Про книжки там теж дуже рідко щось з'являється. І дуже гарний, можна сказати арткритик, який дуже гарно пише про художні виставки і про книжки - Олександр Красюк, але ми давненько не бачили його матеріалів. І дуже гарна рецензентка книжок Наталка Талалай, вона до свого часу працювала в "Експерті", ще десь...Але там теж зменшились ці рубрики і їй довелося іти писати про політику, зараз, наскільки знаємо, її знудило і вона покинула цю справу і пише про книжки, але це на сайтах. І є ще Вікторія Поліненко... Вона пише одночасно для кількох медій, але зараз її основна рубрика Топ-10 в часописі і нещодавно вона так зробила, щоб на сайті ставили трошки більше рецензій і це завдяки її зусиллям. Вона намагається там розвинутися і паралельно пише в Хрещатик, ще десь. В пресі її знають, вона гарно пише, але таких людей дуже мало. І знов таки, вона потрапила на місце редактора цього відділу і має якусь фінансову оплату, так, що може триматися, але в неї тепер вузькі рамки. І вона намагається все це розвивати, пробивати. І взагалі їй ця рубрика відкрилася, хоч це і пендюрка для книжок. Зараз вона пробиває, щоб на сайті цього часопису ставити більше рецензій і то - одним оглядом кілька рецензій. І це настільки важко пробивається, що ...Наприклад, у Голландії - їм простіше жити.. Там якщо преса (щоденна, щотижнева) не пише регулярно про книжкові новинки, то її закривають. А наша суперпатріотична "Україна молода" нам регулярно присилає пропозицію за певні гроші писати рецензію на новинки. Тоді, коли це їхній хліб...Хоча якісь би маленькі повідомлення про новинки, з анотацією - це цікавість їхніх читачів. Хоч щось нове, ніж "один політик плюну в морду іншому". Це тоді повноцінна газета буде, а так вона не повноцінна. Вони колись писали непогані рецензії,  потім стали писати погані, а потім пропонувати за гроші. Ми навіть не відповідаємо на такі пропозиції, тому що це хліб журналіста  - писати про щось нове, в кінці-кінців.. 
І.С. Чому  так мало видавництв в Україні? Ви відчуваєте конкуренцію? Чи кожне видавництво  має свою нішу і спокійно там почувається?
Видавці. Справа в тому, що в Україні мало б бути раз в 20 більше видавництв. В нас є своя ніша, але конкуренції не може бути зараз. Є дві складові: кількісна і якісна. Ми до речі останнього часу почали оптимістично говорити, що почали відкриватися нові видавництва, а тут  проводячи деякі ініціативи, пошукали різних видавців і на жаль, довелося констатувати, що в Україні немає видавничого виробника, тобто видавничий ринок взагалі не існує. Чому? Номінально, якщо взяти по реєстру видавців, то видавців багато. Але якщо по змісту пройтись, то половина з них - це торгівельні фірми, які торгують навіть не книжками, а частина з них - то банально поліграфічна контора. яка можливо залучає редакторів і на замовлення розробляє обкладинку, але то не є видавничий бізнес,  як такий. І вони навіть не торгують цими книжками. Але видавець - це той, хто випускає цей продукт. Справжній видавець - це той, хто шукає автора, вкладає свої кошти,   видає це і отримує потім з продажу. Оце - простий процес виробництва. Шукає виконавця розмноження, бо це поліграфія - це не видавництво, це - різні сфери. Але таких дуже мало. Таких видавців, які б повноцінно так працювали - виявляється менше 10 можна нарахувати. Ну десяток, може...Ми почали дивитися: виявляється один сидить на чомусь зовсім специфічному, а хтось там раз по раз щось видав. Тобто переважна більшість тих, хто називає себе видавцями, насправді видавничим бізнесом не займається, так як це роблять "Фоліо", "Нора-Друк" чи "Кальварія", "Піраміда", "Факт", "Софія", "Лілея-НВ", "Махаон", "А-Баба-Галамага" і навіть "БАО"... І де ще?  Причини цього? А. Нема стабільного нормального законодавства. Б. Нема стабільних правил гри і через те не розвивається книготоргівля. Одну цифру зараз вам озвучу, щоб було зрозуміло. В Україні на душу населення реально працюючих (а не номінальних) книжкових магазинів в 10 раз менше ніж в Польщі. І то навіть вже менше - десь 200...
І.С. І ті завалені російськомовною літературою...
Видавці. Так... І з цих двох сотень лише десяток може вміють продавати україномовну літературу. Це мають з'явитися бізнесмени в сфері книготоргівлі. Таких бізнесменів півтори штуки зараз в нас. Все інше - то додаток до чогось. Треба бути товарознавцем, торгівцем  - і в цьому питання. Цілий ряд є магазинчиків різного розміру, які  з'явилися як додаток до чогось. В Чернігові зараз є такий магазинчик...
І.С. А в вас є своя книгарня?
Видавці. Ні, звісно ні... Це два різних бізнеси...
І.С. А на заході видавництва мають свої книгарні?
Видавці. Дуже рідко. Як правило, столичні великі видавці мають один свій фірмовий магазин. 
І.С. Гуртовий?
Видавці. В Україні з цим проблема: гуртовим чи не гуртовим...Роздріб - у такомі стані, як ми описали, а гуртової практично немає. Є такі, що називають себе гуртовиками, але реально вони подібні до челночників. Просять собі знижки, працювати за нею не вміють, через те, що нема інфраструктури. І роль держави тут -  створити сталий, довготривалий, закріплений не перемінним Законом про бюджет, а законодавством чітким - законодавство,  комфортне для книговидавничого бізнесу. От коли таке законодавство в Росії було прийняте, ця галузь, книговидавнича, стала третім донором в бюджет після зброї та нафти. Та коли вони ввели там маленьке в 6% ПДВ, то вони почали стогнати. що не можуть з нами конкурувати.В них зразу впала ця галузь, і вони з сьомого місця впали до 10.А книжки дико виросли в ціні. Нова книжка Акуніна в магазині Москви коштує зараз в переводі на наші гроші 120 грн. І це тягне за собою меншу обертаємість коштів. І роль держави - не вкидати тут щось фінансово в непрозорі закупівлі для бібліотек усілякими незрозумілими способами, а в першу чергу - створити сталі правила гри. Цим виграє держава, цим виграє бюджет, бо ця галузь здатна бути хорошим донором в бюджет, але вона мусить, оскільки ця природа продукту довготривалого продажу, вона мусить бути у пільговому полі. На жаль всі ці наші псевдоекономісти, які у уряді завжди,  Тігіпко, Азаров,  вони не розуміють, що є різна природа продукту. Є хліб, у якого рентабельність може й низька, але обертаємість коштів 1 день, тобто ти вклав кошти і за день їх отримав. І є товар довшої обертаємості, і вони мусять бути у пільговому полі. Тоді вони більше коштів принесуть. Книжки продаються довше ніж автомобілі. Вони, на жаль, не економісти по своїй суті, хоча мусили б ними бути. Плюс вони, на жаль,  (ну це загальна риса влади) зневажають взагалі цю країну і вони першим питанням мали б подібні речі поставити. А вони першим питання мало не повводили додатковий тягар на цю галузь. ну там кіпіш підняли...
І.С. А при Ющенкові теж нелегко було?
Видавці. Ющенко ще гірше робив. Він під гаслами захисту чогось незрозумілого робив такі речі... Наприклад, ніколи не приймався механізм реалізації. Яке б рішення Президент не видав указом, а Прем'єр-міністр не може знайти кошти на це. І це не тому, що такий Прем'єр-міністр, поганий чи добрий, а тому, що під це не передбачена відповідна стаття в бюджеті. А деякі речі, які він робив, просто шкодили... І так само на відкриття мережі державних магазинів було прийняте рішення, щось навіть відкрили, але взагалі то не було реалізоване. До нас вони ніколи не зверталися за книжками. 
І.С. Але бібліотеки насичені книжками сучасних українських авторів...На мій погляд їх там не бракує.
Видавці. Так, вони багато купують... 
І.С.А ви їм надсилаєте?
Видавці. На всі не нависилаєшся...Правильний закон в Норвегії та Швеції. Там кожна книжка, видана в Норвегії норвезькою мовою, або в Швеції шведською, мусить потрапити в кожну бібліотеку, а під це держава виділяє гроші. Тому в маленькій Норвегії з її 4 млн жителів мінімальний тираж книжки 4,5 тис. Так от і наша держава могла б видавцям під це виділяти гроші... Або бібліотекам... Прозоро...
І.С.А ви заробляєте на перекладах? Там можно добре заробити на промоції західних авторів?
Видавці. Рідко...
І.С.А західні видавці заохочують вас до перекладу своїх авторів на українську,  щоб просувати їх тут? Переклад - це поширення іншої культури. Дуже агресивний в цьому плані французський культурний центр, навіть нашого Кононовича прихопили  на цю роботу...
Видавці. Вони нічого не нав'язують. Вони можуть пропонувати якусь підтримку. Це як правило вигладає так:обирай сам книжку, яку ти бажаєш перекладати і вони дають підтримку. Але підтримка - то не є стовідсоткове покриття витрат. Максимум - половина вартості прав і вартість перекладу. 
І.С. А ви за якими критеріями відбираєте переклади? 
Видавці. Або хтось став відомим дуже... Як правило, перекладачі  обирають і радять...А там вже питання: підтримають чи не підтримають, і власне без такої підтримки  вартість прав, вартість перекладу, редакційна робота, поліграфія - то дуже дорого. От наприклад, отака книжка, якщо б вона була видана чисто власним коштом в книгарні коштувала б гривень 200. Хто б її купив? А за рахунок цих підтримок вартість може коштувати більш-менш. А ця книжка навіть після підтримки коштувала б у книгарні 52-65 грн. 
І.С.Чому ви вирішили видавати цей переклад?
Видавці. А ми видавали "Суботу" Мак’юена...Це - англійський автор, дуже розкручений. Кожен Букер не обходиться без його роману. Дуже класно пише. А це була вже його друга книжка і якраз з'явилася екранізація.
І.С.А я думала, може ви заробляєте на перекладах, щоб видавати українських авторів?
Видавці. Нема таких позицій, які можна на 100 відсотків одразу (ну крім Коельо) сказати,  що вона буде ходова. Оце книжка - ходова, на якій заробляється. Бо це "Маленький принц", а не тому, що він перекладний або не перекладний. Перший наклад видали в Мікіполі, Турції, він гірше продавався. А зараз він в твердій палітурці виданий, дуже пристойно, гарно, якісна поліграфія. І він дуже добре продається. Хоча обійшовся сам наклад недешево.
І.С. А наших українських авторів ви просуваєте на захід? Чи в Росію?
Видавці. Так, через продаж ліцензій. А Росія боїться українських авторів.буквально на пальцях можна порахувати авторів, які видаються там. Ми пробуємо, але це дуже довгий шлях. На заході  прозоріші і зрозуміліші критерії, а в Росії - навпаки. Береш країну, шукаєш по Інтернету інформацію про неї, підбираєш асортимент видавництва, підходить йому та чи інша книжка. У нас зараз цим займається керівник департаменту права агенції, яка крім того, що вона списується спочатку, вона аналізує, з'ясовує які позиції підходять. Це довгий дуже шлях, і потім вона говорить, яких матеріалів бракую про ту чи іншу книжку, які треба додати, чи перекласти цитати з преси, чи фрагмент з преси англійською мовою...І це ще до зустрічі на Франкфурті. Вона дивиться, що їм можна запропонувати і то вже питання - помилитися або не помилитися. Або питання в якому стані редактор тої серії, він може бути заклопотаний, чи видає тільки своїх. Це - велика робота і потребує окремих затрат. Тут потрібно і знання мови, і участь у ярмарках...
І.С. Я розумію, що прорив в українській літературі настане тоді, коли ви почуєте конкуренцію.
Видавці. Конкуренція - то умова життєздатності. Але для того, щоб вона з'явилася є ряд складових, які мусять сформуватися. Допомога держави в плані прозорих закупівель. Але це не вирішить питання, до речі. От наприклад Великобританія  видає найбільше книжок за назвою і за кількістю, більше аніж Китай чи Штати, має залізні умови. Але в них ніколи не було ПДВ на книжку. Якби хтось спробував ввести його, то одразу б стався обвал...Є ще один момент, який законодавчо прописаний і вбиває видавничий ринок. За українським законодавством книжка є українською, і зараз позбавлена ПДВ, якщо вона надрукована в Україні. Не видавець - резидент України, а надрукована резидентом України - поліграфістом. Таким чином можна в Китаї підготувати книжку будь-якою мовою, назвавши її "Всі ідіоти в Україні", приїхати в Україну, надрукувати тут в українського поліграфіста і вона буде українською без податків, без нічого. У всьому світі не так. Більшість британців-видавців друкуються в Тайвані, або ж в тому Китаї, бо там є якісне обладнання, і разом з доставкою літаками получається по вартості дешевше і вони можуть більші наклади робити. Але сам видавець, який відповідальний за зміст книжки, за те. що він видав, є резидентом Британії. І за законом книжка вважається британською, якщо вона підготовлена видавцем - резидентом Британії і він відповідає по законодавству за те,  що то за книжка. А хто її розмножив, бо поліграфія - то розмноження, не має значення. Те саме, як в Польщі. Там була така сама ситуація як у нас. Поліграфісти зараз диктують. По-перше у нас в поліграфії, як і у всіх сферах,  проблема: не попадання в кольори, неякісна палітурка і ціни непомірні, не адекватні до якості. Їх не мало, але конкуренції серед них нема, і мало хто може надати якість. Палітурку навіть м'яку, навіть не кажучи про тверду, а тим більш, якщо якісь витребеньки, вони переважно роблять неякісно. Дуже багато браку, а це теж викинуті кошти. А розвернутися і піти в ту саму Словаччину, де дуже якісна поліграфія і низька ціна, не можемо, тому що при перевезенні назад тих книжок вони будуть вважатися імпортом зі сплатою  ввізного ПДВ. Або тут треба непомірні наклади робити, які не виправдані на сьогоднішній день, і тоді можна знайти поліграфію з гарною палітуркою, а от на маленький наклад поліграфія не може дати адекватну ціну. Або ця книжка мусить коштувати непомірно дорого. Але така ситуація закріплена не стосунками між видавничим ринком поліграфічним, а законодавчо. Тобто законодавче визначення української книжки іде за ознакою, де вона розмножена, а не ким вона створюється. В Польщі коли вони зняли то обмеження, а вони теж страждали від цього...І от в один день...
І.С. А хто це буде лобіювати? Ви ж самі і мусите це лобювати...
Видавці. Це вже лобіюється 15 років, але це безнадьожно. Ті, хто відповідає за це в Раді не розуміють цього і не хочуть розуміти.Ні Табачник, якому це лобіювалось, ні Танюк,  якому це лобіювалось, ні Мовчан... Їм це не вигідно. Це їх не цікавить. Для них це кошти, гроші...Їм на це наплювать. Їх не цікавить, що українстка книжка розвивалася. мається на увазі не лише українською мовою. Татарською мовою... Головне щоб український видавець розвивався. Російською, татарською, українською..
І.С. А чому б вам,  видавцям не об'єднатися...?
Видавці. Пробували, це багато років пробується. В видавців нема повного розуміння, нема критичної маси...Свого часу видавці зібралися і в один день всі відмовилися від поліграфічних польських послуг і пішли до Словаччини друкуватися. Через місяць польські поліграфісти приповзли на колінах і дали ціну хорошу, нормальні терміни і нормальну якість. Якщо створити їм конкуренцію, тоді і будуть умови нормальні.
І.С. І через це все в нас немає української літератури?
Видавці. ...дві ключові речі, в яких дійсно роль держави... Крім держави цього ніхто не може зробити. Це - законодавство, адекватне до бізнесу, і це - стабільні правила гри на більш-менш довгий термін. І тоді виграє і держава, почне бюджет наповнюватися, створяться робочі місця...
І.С.  .... і  тоді з'явиться українська література?
Видавці. Коли галузь розвивається, то при будь-яких, навіть в такій державі як Україна... Якщо є сталі правила гри, то і ціни привабливі, і бізнесменам стає невигідно працювати в чорну, і вони намагаються платити по-білому.Тому що так зручніше. Тобі вже за багато що не болить голова. А кожен додатковий працівник - то нарахування на зарплату,  в пенсійний фонд...Але все це треба прорахувати, і не через півроку, а ти будеш знати, що через 2-5 -10 років буде так само. Треба розрахувати і розпланувати свої зусилля...
І.С.  .А ви намагалися зкооперуватися з закордонним видавництвами? Спільне підприємство?
Видавці.  А навіщо? Тоді ти стаєш українським нерезидентом. І де  там продавати? І знов-таки завозити через імпорт? До того ж, польським видавцям теж не солодко живеться. Видати книжку - не мистецетво, навіть не мистецтво її продати. Мистецтвом є отримати гроші за продану книжку. Ми видаємо зараз раз в  30 менше, ніж хотіли би. на цьому ринку бракує обігових коштів. Це - природа бізнесу. Тобто ти мусиш довгий час вкладати кошти з неба, щоб вкладати, вкладати. вкладати, а поітм воно починає... От тілько що прорахували надходження...Одна мережа - 300 грн, перед тим ще одна - 500 грн.
І.С. А мережа сама призначає ціни? Чи від проценту?
Видавці. Ні, вона звітується... Ціни їхні. В багатьох країнах продавець одразу друкує ціни, а торговець отримує знижку, а в нас деякі установлюють націнку 50%, деякі -80%, деякі -100%. Ми не можемо керувати цінами.  Багато хто розумнічає, кажуть: маркетингу не хватає. А ми не можемо навіть зробити таку акцію, щоб, .в один і той же день в багатьох містах з'явилася новинка за одноє ціною. Це неможливо. Таке законодавче поле. Якщо б наприклад була так звана каталожна ціна, як в деяких країнах, тобто ціна друкується на книзі, як в Польщі, Франції, наприклад. І тоді коли ми говоримо з покупцем, книготорговцем, ми вказуємо ціну, за якою повинна продаватися книжка. На чому тут заробляє книготорговець? На тому, яку він в нас виторгує знижку. А ми йому можемо дати знижку в залежності від того, через кількість часу, коли він з нами розрахується: чи одразу покупає, чи через місяць, через два. А от зараз мережа є - вона запропонувала всім видавцям поставляти в кожне місто України, де є їх магазин, а гроші за продані книжки, або повернення цих книжок вони здійснять через 9 місяців тільки. Тобто мало, що ти свої кошти витратив на створення продукту, так ти ще за їхньою угодою мусиш вкласти в продаж - в те, в що має вкладати книготорговець, в логістику. Тобто в логістику - не адекватно, ен в одному місті і не в двох, а всюди, де в них є свої магазини, по всій Україні.А вони запропонували - тільки через 9 місяців починати розраховуватися.Не проплату за всю поставку, як це було би тоді логічно. Тому як можна з ними працювати? Багато хто з видавців з ними зараз ен працює. Відмовилися працювати на таких умовах. Або домовилися, щоб тільки в декотрі магазини поставляти.
І.С. Таким чином, з одного боку автори, які вважають себе геніальними, а з іншого боку - держава, яка не створює умов, з третього боку - поліграфія з її непомірними цінами, а з четвертого - читач, який приходить в магазин,  а читати - нема чого. Так?
Видавці. Автори ще одну штуку не розуміють, через що буває такий, психологічний тиск. Всі автори хочуть отримувати гонорари...
І.С. А хіба в Україні автори отримують гонорари?
Видавці. Отримують... Дехто отримує. Не великі, але отримують. Але всі вони не дружать з арифметикою. Якщо гонорар платиться наперед, то видавець виймає його десь з неба. Бо звідки ти його візьмеш? Або, якщо це відсоток з продажів, як біль цивілізована форма оплати, то починається інша ситуація: автор іде в книгарню, бачить там націнку на книжку, а ставити видавцю ціну менше собівартості - ну який сенс? Це - теж неможливо, бо він свої кошти вкладає, в кінці кінців, має хоча б їх отримати.
І.С. А більшість авторів хочуть гонорарів? Ставлять умови, торгуються?
Видавці. Так...Хочуть... Але навіть якщо це відсоток від проданих книжок, він потім іде в книгарню, а потім каже: "Ой! А чому моя книжка така дорога? Її мало людей зможуть купити". А наступного дня приходить: "А чому в мене такий маленький гонорар? Це - ж відсоток від продажу!". Тобто вимагає зниження ціни, і в той же час збільшення гонорару. Тобто є такі автори, які не рахуючи, не думаючи потім пишуть в блогах, що всі видавці наживаються на авторах, а порахувати банально, скільки туди вкладається. І навіть продаж перших накладів, навіть якщо це 2-3 тисячі. А перші 2-3 книжки не приносять видавництву прибутку в принципі. Якщо це тільки не спонсорована книжка. Якщо вона спонсорована, вона приносить маленьку маржу. Іноді книжка себе окупає, але тільки в тому випадку, коли книжка дійсно велика і дорога. Ось,  наприклад, "Розвідка та інші таємні служби Стародавнього Риму і його супротивників".  Вона врешті-решт вийшла на нуль. Але це - недешева книжка. Це - не художня література. Це - науково-популярна. Така більш популярна, ніж наукова. Але це - український автор. І книжка в Україні дуже дешева...І це до речі тормозить розвиток ринку, бо з одного боку покупець не може більше заплатити, а з другого боку при таких цінах на книжку видавничий бізнес є нерентабельним. Замкнене коло. Рентабельними є тільки дуже дорогі книжки, які  до речі і розходяться швидше.
І.С. На подарунки?
Видавці. На подарунки, або просто  через те,  що вони  краще виглядають. В нас навіть є приклад, покійного Кожелянка. Стяли в книгарнях його романи. Кожна книжечка стоїла копійки, бо давно видана і її ще дешевше поставили - 12-15 гривень з націнкою. І під його 50-річчя видали одну  його нову книжку і  три його знакові романи в одній книзі, там "Дефіляда в Москві" та інші...Книжка без малюнків, без нічого, але з півкруглим корінцем, отака-от книжечка, красива...І коштувала дорожче ніж три романи разом, десь 50-70 грн.. Наклад розійшовся за 3 місяці. При тому що паралельно в інших книгарнях ти самі романи ще стояли, а та книжка розійшлася. Це з приводу того, що дорого для українців, а що недорого. Парадокс.
2010 рік





























Немає коментарів:

Дописати коментар